Руїна

13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний договір , який закінчив війну між Московською державою , Кримським ханством та Туречччиною . Згідно з договором , кордон між цими державами проходив по річці Дніпро . Туреччина вивзнавала права Москви на володіння Лівобережною Україною , а також на контроль земель Війська Запорозького . Південна Київщина , Брацлавщина та Поділля залишались в складі турецьких володінь . Територія між Південним Бугом і Дністром оголошувалась нейтральною . Українське населення зберігало право ловити рибу в Дніпрі та його затоках , добувати сіль та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря . Татари могли вільно кочувати в українських степах та полювати на обох берегах Дніпра .

Таким чином , ці дві угоди повністю утвердили територіальний поділ України . До 1686 року вся багатостраждальна , розорена війнами Україна була повністю розділена між сусідніми державами .

5 . Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .

Проросійська орієнтація Івана Самойловича .

На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія Хмельницького почалась запекла боротьба за владу . Тут господарювали промосковські погляди , особливо серед старшини , яка вирішила зосередити владу в своїх руках . Накзним гетьманом стає Яків Сомко , вихідець з багатого міщанського роду , представник заможної старшини , брат першої дружини Б. Хмельницького . В своїй боротьбі він об’єднується з представником рядового козацтва Ніжинським полковником Василем Золотаренком , братом третьої дружини Б. Хмельницького . Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом , таким чином забезпечивши собі панівне становище . Проти них виступив запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький , вихідець з нижніх верств козацтва . В червні 1663 року в Ніжині зібралась так звана “Чорна Рада” - галасливі виборчі збори , в яких крім козаків взяли участь міщани та селяни . Посланці російської корони , підозрюючи старшину в пропольських симпатіях підбурює постих козаків та селян на підтримку Брюховецького , одночасно шляхом арешту усуває від боротьби Золотаренка та Сомка . Згодом їх було страчено .

Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького (рік. народ. невід. – 1668) . Певний час перебував на Січі , у 1661 – 1663 роках був кошовим отаманом . Це був яскравий представник доби Руїни . Типовий демагог , він був чудовим промовцем і вмів добре впливати на юрбу . В своїй політиці був антиподом Тетері – він повністю визнавав зверхність царя та був палким прихильником Москви . В 1665 році Брюховецький на запрошення царя відвідав Москву , де йому присвоєно боярсь кий титул і де він одружився з княжною Долгорукою . Підписані тоді ж так звані Московські статті не тільки підтверджували Переяславські статті 1659 року , та ще більше обмежували права українського народу . Згідно з цим договором в усіх полкових містах України вводились московські залоги , вся податкова система перейшла до московського управління , гетьман не мав права вести які небуть зовнішньополітичні стосунки , митрополит Київський призначався московським патріархатом . Московські чиновники активно взялись за свою справу , і серед народу почали з’являтись ознаки незадоволення , які поступово зростали . Та переповнив чашу народного терпіння складений 1667 року між Москвою та Польщею Андрусівський договір , на підписання якого українську сторону навіть не запросили . В 1667 - 1668 роках по Лівобережній Україні прокотилась хвиля повстань проти московських залог , і Брюховецький , побоюючись загального повстання і розуміючи неминучість зміни політичного курсу 1668 року скликає Генеральну Раду , де перед старшинами заявляє , що єдиний шлях порятунку для України – вигнати московських воєвод та просити протекції турецького султана . До Царгорода відправляють послів , і султан згоджується на прийняття підданства України на умовах васальної залежності . Одночасно Брюховецький веде таємніф переговори з гетьманом Правобережжя Дорошенком , який також веде переговори з Туреччиною та Кримським ханом . На обох боках Дніпра починається повстання проти московської присутності на Україні . Весною 1668 року Дорошенко переходить Дніпро , тріумфіально крокуючи по Україні . Народ вітав його і переходив на його бік . Це був час найвижчого тріумфу Дорошенка . Коли він наблизився до с. Будищі поблизу Опішні , де стояв табір Брюховецького , козаки збунтувались проти Брюховецького і вбили його . Дорошенка проголошують гетьманом обох сторін Дніпра .

В тому ж таки 1668 році Дорошенко , змушений повернутися на Правобережжя для боротьби з почавшими наступ поляками прозначає наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного (рік народ. та смерті невідомі) . Вихідець з селянської родини на Чернігівщині , військову службу почав у Б. Хмельницького . З 1663 року - чернігівський полковник . Противник укладання Андрусівської угоди 1667 року . Підтримував антимосковський виступ І. Брюховецького 1668 року . Людина проста , не маюча освіти , пряма та нетакактовна , він мав репутацію ватажка , здатного змусити своїх підлеглих якщо не віддано служити , то хоч підкорятися своїй волі . З падіння па Правобережжі Дорошенка і тиском , в тому числі й військовим , з боку Москви Многогрішний клянется на вірність цареві та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної України . Укладена ним 3 березня 1669 року в місті Глухові угода чіткіше визначала автономію України в складі Московської держави . Складалась з 27 основних та 12 додаткових пунктів , що стосувались лише київських та ніжинських міщан . Глухівські статті підтверджували чинність “Березневих статей” 1659 року . Гетьман України позбавлявся права дипломатичних відносин , обмежувався перехід селян в козаки і навпаки . Організовувався компанійський полк , який виконував поліційні функції . Глухівські статті дещо послаблювали централізовану політику царизму на Україні . Російські залоги залишались лише в чотирьох містах (Київ , Чернігів, Ніжин, Переяслав) , а з інших виводились . До тогож воєводи могли вирішувати лише військові питання . Всі податки впливали до гетьманської скарбниці . Число війська встановлено в 30 тисяч . Київ та округи залишались під владою гетьмана . Міщани Києва та Ніжина звільнялись від податків . Очевидно , такі поступки були продиктовані висновками , зробленими московським урядом враховуючи досвід відносин з українським народом за часів гетьманування І. Брюховецького . На тлі спустошеного та затероризованого поляками Правобережжя контрольований Москвою Лівий беріг Дніпра виглядав більш привабливо , особливо для біженців . Під владу Многогрішного вступили два полки - Прилуцький та Переяславський . Сам Многогрішний взявся за встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі , використовуючи для цього загони компанійців . Активно бореться з старшинською олігархією . Сам призначає та змінює полковників , сотників , без суду їх карає , накладає податкина старшину та духовенство . Але його нетактовність та самовласність , абсолютизм та невміння порозумітися з старшиною стають основними причинами змови проти нього . Від козацької верхівки до Москви пішли доносии , в яких Многогрішного обвинувачено в зв’язку з Дорошенком та в намірах перейти під зверхність Туреччини . 1672 року Дям’яна Многогрішного скинуто з гетьманування , арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці . По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру , 1696 року залишив службу і постригся в ченці . Востаннє згадується в документах 1701 року .