Хворі з вірусом імунодифіциту людини (ВІЛ), поряд із багатьма проблемами, що стосуються дисфункції Т-лімфоцитів, мають ряд інших гематологічних негараздів, частина з яких може бути ятрогенними. Різноманітні цитопенії можуть виникати завдяки ВІЛ-спричиненій інфекції самі по собі. Це може бути підсилене деякими ліками, такими як зидовудин. Іншими проблемами цих пацієнтів є ретиніт, спричинений вірусом цитомегалії, що часто призводить до сліпоти. Лікування цих станів вимагає використання антивірусного агента ганцикловіру, що в свою чергу може призвести до мієлосупресії. Пацієнтам, в яких вже кількість клітин крові знижена, доза ганцикловіру повинна бути зменшена з відповідною втратою ефективності [цит. по 10]. Досить важливо є знайти засоби подолання цієї проблеми.
У першій частині досліджень GM-CSF, що вводили хворим на СНІД, спричиняв збільшення кількості периферійних нейтрофілів та еозинофілів, а також помірне підвищення рівня моноцитів. Покращувалась також функція нейтрофілів. У плазмі спостерігалось збільшення рівня ВІЛ р-24 антигену, який знову знижувався під час наступних циклів лікування. Гематологічна токсичність GM-CSF виявилася нижчою, ніж терапія з використанням зидовудину. Було відзначено роль GM-CSF у лікуванні нейтропенії, індукованої ганцикловіром [17].
На теперішній час існує 4 рекомбінантних мієлоїдних фактори росту-2 гранулоцитарно-макрофагальних (сарграмостим і малграмостим) і 2 гранулоцитарних (філграстим і ленограстим). Для отримання сарграмостима використовували клітини дріжджів, малграмостима і філграстима – клітини E.coli, ленограстима – клітини яєчника китайського хом’ячка.
2.3. Граноцит як рекомбінантна форма гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора. Усі природні фактори росту є глікопротеїнами. З трьох зареєстрованих і дозволених для використання в Європі мієлоїдних факторів росту, GM-CSF (лейкомакс) і G-CSF (нейпоген) – не глікозильовані, оскільки їх молекула в процесі рекомбінантного отримання втратила цукор; G-CSF (граноцит) – глікозильований, тобто, подібно до природних факторів росту, є глікопротеїном.
Граноцит складається із 174 амінокислотних залишків, що утворюють один поліпептидний ланцюг, у 133-й позиції якого, так як і у природного G-CSF, до триптофану приєднано цукор. Молекулярна маса граноцита біля 20кДа. Показано, що по структурі і активності граноцит ідентичний натуральному G-CSF людини.
Доведено високу ефективність граноцита при нейтропенії: було показано, що у хворих із солідними пухлинами після хіміотерапії медіана тривалості нейтропенії з кількістю лейкоцитів < 1.0x109/літр у групі, що отримувала плацебо складає від 8.5 до 9.5 дні, у той час, як у хворих, що отримували граноцит, період лейкопенії коротший – всього 2 чи 3 дні, в залежності від дози препарату [цит. по 2].
Порівняння ефективності граноцита і GM-CSF у боротьбі з нейтропенією у хворих, що отримали високі дози циклофосфана, показало швидше відновлення показників гранулоцитопоеза при використанні граноцита.
У великому рандомізованому дослідженні, що включало 120 хворих на рак молочної залози, які отримували інтенсивну хіміотерапію, продемонстровано, що число бактеріологічно доведених інфекцій у групі хворих, які отримували граноцит, склало 8%, а в контрольній групі – 22% [цит. по 2].
Швидкість відновлення кількості нейтрофілів корелює з періодом перебування хворих у стаціонарі. По даним H.Link, у групі хворих, які отримали граноцит, кількість нейтрофілів до 28-го дня після трансплантації кісткового мозку перевищила 1.0х109/літр у 88%; а середній час перебування в стаціонарі склав 25 днів; у групі, що отримала плацебо, кількість гранулоцитів відновилась до 28-го дня лише у 44% хворих, середній час перебування в стаціонарі склав 36 днів [18].
Для боротьби з цитостатичною нейтропенією граноцит починають застосовувати через 44 – 48 годин після закінчення курсу хіміотерапії і продовжують до тих пір, поки кількість лейкоцитів складатиме не менше 1.0х109/літр, що повинно бути зафіксовано трьома послідовними аналізами. Таке лікування у більшості хворих не запобігає розвитку лейкопенії, але скорочує її тривалість; звичайно необхідність призначення граноцита зберігається протягом 8 – 10 днів. У деяких пацієнтів кількість лейкоцитів збільшується дуже швидко, досягаючи 10 – 15х109/літр і більше протягом кількох днів, однак відміна препарату призводить у цих випадках до швидкої нормалізації кількості лейкоцитів. При високодозовій хіміотерапії і трансплантації кісткового мозку тривалість лікування граноцитом складає 14 - 25 днів. У ряді випадків після відміни граноцита настає перехідна лейкопенія, що не супроводжується розвитком інфекційних ускладнень [цит. по 2].
Призначення граноцита одночасно з хіміотерапією не запобігає нейтропенії, а може навіть поглибити її. Це пов’язано з тим, що велика кількість гранулоцитарних попередників, що вступають під впливом G-CSF у проліферативний цикл, опиняються під впливом хіміотерапії.
2.4. Еритропоетин. Еритропоетин (EPO) застосовувався при лікуванні термінальної стадії ниркової недостатньості при діалізі з наслідками у вигляді збільшення рівня гемоглобіну, зменшення симптомів анемії та зниженні показів до переливання крові. EPO може відігравати важливу роль у лікуванні цих паціентів, якщо в них низький рівень власного EPO.
Не зовсім зрозуміла ситуація у інших випадках, коли рівень ендогенного EPO нормальний або підвищений. Проводилися дослідження з пацієнтами, в яких були різні форми мієлом та інші типи злоякісних новоутворень кісткового мозку. Не зважаючи на високі рівні циркулюючого ендогенного EPO та низькі резерви кісткового мозку, було показано, що еритропоез може бути підсилений введенням додaткового екзогенного EPO. Це призводить до зменшення кількості симптомів хвороби та зменшення вимог до переливання крові. Ці покращення були, як правило, незначні, і частими були випадки виникнення тромбозів [20]. Не схоже на те, що EPO знайде собі застосування в лікуванні таких паціентів.
Інші хвороби, при яких застосовували EPO, включали ВІЛ інфекції. Було відмічено відступ анемії, спричиненої терапією з використанням зидовудину із зниженням вимог до переливання крові. Зафіксовано також покращення стану пацієнтів із ревматоїдними артритами та хронічною анемією.
Потенційною можливістю застосування EPO в майбутньому є використання його при зборі крові у пацієнтів перед операцією. Специфічні релігійні організації, такі як Свідки Єгова, під впливом певних обставин не заперечують проти лікування з використанням EPO. Riggs застосовував введення EPO членам цієї секти, які мали анемію, перед операціями на серці з добрими результатами. Застосовувалось також використання EPO для лікування хворих, у яких була підвищенна кількість антитіл проти власних еритроцитів та анемія хронічної форми, що вимагала хірургічного втручання. Кількість еритроцитів збільшилась завдяки введенню EPO, незалежно від переливання еритроцитної маси. Інші стани, що спричиняють хронічну анемію, такі як серповидноклітинна анемія, можуть також бути ймовірними кандидатами до застосування EPO. Терапія з використанням EPO добре переноситься [цит. по 2].
Завантажити реферат