ПЛАН
1. Вірусний гепатит. Визначення.
2. Види вірусного гепатиту. Їх характеристика.
3. Профілактика вірусного гепатиту.
4. СНІД. Визначення.
5. Шляхи зараження. Клінічні ознаки.
6. Профілактика СНІДу.
Гострий вірусний гепатит – інфекційне захворювання. Яке характеризується ураженням печінки, має перебіг з симптомами інтоксикації, жовтяницею або без неї в субклінічній формі.
Гострий вірусний гепатит – одне з найбільш розповсюджених захворювань.
Зустрічається з частотою від 40,5 до 2000 випадків на 100000 населення. в Україні в середньому індекс загальної захворюваності на вірусний гепатит – 200.
Відомо 7 самостійних гепатитів:
А, В, С, D, Е, F, G. Існує прогноз про можливість появи нових самостійних форм вірусного гепатиту. Перелічені збудники, які позначаються буквами латинського алфавіту, відносяться до різних родин вірусів і кожен з них має здатність до модифікації патологічного процесу і тому можливо розрізняти окремі нозологічні форми.
Гепатит А (ГА) викликається вірусом, який містить РНК діаметром 30 мм. Відкритий вірус S. Feinstone у 1970 році відноситься до ентровірусів з локалізацією у цитоплазмі гепатоцитів. Ін активується формаліном, хлораміном, ІФО – променями, гине при кип’ятінні.
Джерелом інфекції ГА є хвора людина з клінічною, субклінічною, безсимптомною формами хвороби. ГА – це типова кишкова інфекція, яка має фекально-оральний механізм передачі інфекції. Додаткові механізми передачі:
- контактно-побутовий,
- водний,
- харчовий.
Вірус потрапляє у шлунково-кишковий тракт, розмножується у клітинах епітелію та лімфатичній тканині тонкого кишечнику, поступає в кров (вірусемія). З кров’ю потрапляє у печінку і уражає гепатоцити. Розвивається синдром цитолізу.
Для розвитку захворювання ГА є таких сприятливі чинники:
1 – скупченість дітей;
2 – порушення особистої гігієни;
3 – порушення санітарно-протиепідемічного режиму;
4 – сприятлива пора року;
5 – імунодефіцитні стани дитини.
Для ГА характерна осінньо-зимова сезонність. Епідемічні спалахи спостерігаються у школах та дитячих садках. Сприятливість до ГА дуже висока. У дорослих виявляються антитіла до вірусу ГА у 70-80%. Частіше хворіють діти від 3-7 років і люди молодого віку.
Вірусний ГА ділиться:
І – за типом:
а) Типові форми з жовтяницею.
2. А типові форми без жовтяниці:
а) стерта; б) субклінічна.
ІІ. За ступенем важкості.
1. Легка.
2. Середньоважка.
3. Важка.
ІІІ. За перебігом.
1. Гострий.
2. Затяжний
3. З загостренням.
4. З ураженням жовчних шляхів.
5. З приєднанням інтрекурентних захворювань.
Джерелом інфекції для ГВ являється хвора людина та вірусоносій. Вірус ГВ циркулює у крові значно раніше, ніж з’являються перші клінічні прояви. Епідеміологічне значення має його довга тривалість знаходження у крові, слині, спермі. Головним механізмом передачі збудника є парантеральний та як його варіант гемотрансфузійний механізми.
Під час близького контакту дитини з хворим можливий контактний механізм передачі через слину.
Вірус ГВ проникає в організм парентерально, з кров’ю потрапляє у печінку, у гепатоцитах розмножується. Вивільнені нові віруси втішаються у нові генситоуцити. Значна частина вірусів поступає у кров і вступає у взаємодію з імунокомпетентними лімфоцитами. Утворюються клани імунокомпететних лімфоцитів і вони викликають цитоліз гепатоцитів. Таким чином імунна відповідь є захисною реакцією організму, але імунна реакція викликає головний синдром захворювання – цитолітичний. Якщо імунна відповідь адекватна, то цитоліз гепатоцитів супроводжується інактивацією вірусу В і наступає швидке одужання.
Якщо імунна відповідь неадекватна, то створюються умови для імунного цитолізу гепатоцитів і приєнання аутоімунних механізмів ураження печінки.
Для розвитку захворювання ГВ є такі сприятливі чинники:
1 – порушення асептики на антисептики у медичних установах;
2 – порушення правил під час виконання гемотрансфузій, вимог до зберігання крові;
3 – часте проведення парентеральних втручань та гемотрансузій;
4 – вік дитини –до 1 року.
Сезонність епідемічного процесу не спостерігається. Сприятливість до ГВ у всіх вікових групах дуже висока.
Вірусний ГВ ділиться:
1 – типові форми з жовтяницею.
2 – атипові форми без жовтяниці.
ІІ. За ступенем важкості:
1 – легка;
2 – середньоважка;
3 – важка;
4 – злоякісна.
ІІІ. За перебігом.
1 – гостри1
2 – затяжний
3 – хронічний.
Інкубаційний період для ГА до 6 тижнів, ГА – 6 місяців. Під час інкубаційного періоду самопочуття не порушено. Продромальний період для ГА в середньому від 3 до 10 днів, початок захворювання гострий, для ГВ – 1-4 тижня. Початок захворювання частіше поступовий.
Профілактики гепатиту А спрямована по 3 напрямкам:
1) ізоляція хворого;
2) виключення можливості фекально-орального розповсюдження інфекції.
3) Пасивна імунізація – створення імунітету до гепатиту А.
Перші 2 пункти виконуються завдяки наступним заходам:
1. Термін ізоляції хворого – 4 тижні від початку хвороби або 3 тижні від появи жовтяниці.
2. Обов’язкове проведення заключної дезінфекції, та дезінфекції у осередку інфекції.
3. Надається карантин на 35 днів від дня ізоляції хворого.
4. Усім контактним, які не хворіли на гепатит вводиться імуноглобулін (за 10 років – 1 мл, після 10 років – 1,5 мл.).
5. За контактними у вогнищі інфекції встановлюється спостереження та 35 днів, з визначенням активності Ал АТ та анти-НАV. 1 д. М.
Профілактика гепатиту В має систему заходів, які спрямовані на:
1. Ретельне обстеження донорів перед здачею крові з визначенням НВsНg та активності.
2. Проводять диспансерне спостереження за діями-реципієнтами крові та її препаратами протягом 6 місяців.
3. Для запобігання інфікування новонароджених усім вагітним проводять дворазове обстеження на НВsАg та НВеАg методом ІФА, РІМ на 6 та на 32 тижні вагітності. При наявності специфічно імунологічних маркерів вірусу гепатиту В питання акушерсько-гінекологічної тактики вирішується індивідуально.
4. Профілактика парантерального інфікування базується на виконання наказів М30 України, які регламентують профілактику вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекцій.
Починаючи з 1996 року в Україні проводиться планова активна імунізація проти гепатиту В за календарем щеплень.
СНІД – інфекційне захворювання, що викликається лімфатропними ретровірусами, які уражають тимусзалежний ланцюжок імунної системи, при цьому організм стає сприятливим до вторинної інфекції і злоякісних пухлин.
Збудником СНІДу є вірус (ретровірус), який має здатність уражати імунну систему організму. Розрізняють два типи вірусу імунодефіциту людини, що викликають синдром набутого імунодефіциту (скорочено СНІД), - ВІЛ-А, ВІЛ-2. ВІЛ-1 розповсюджений у всіх країнах світу. ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) дуже чутливий до нагрівання, при кип’ятінні він гине відразу, на нього згубно діють 70: спирт, 0,2% розчин гіпохлориту натрію та інші дезінфекційні розчини. Однак цей вірус зберігає життєдіяльність у висуненому стані впродовж 4-6 діб при t 22оС, а при нижній t – ще довше. Джерелом зараження ВІЛ-інфекцією є хвора людина на СНІД або вірусоносій. Хворі на СНІД заражені протягом усього життя, Кількість інфікованих ВІЛ у багато разів перевищує кількість хворих на СНІД, інфікована людина досить швидко стає зараженою іноді через 1-2 тижні після зараження. Існують такі шляхи зараження:
Завантажити реферат