- статевий, який забезпечує природний перехід збудника від однієї людини до іншої, в тому числі при статевих збоченнях (гомосексуалізмі);
- парентеральний шлях зараження трапляється при недотриманні санітарних умов проведення ін’єкцій, особливо внутрішньовенних, коли ін’єкції роблять одним шприцом, змінюючи тільки голку, чисто це трапляється в ін’єкційних наркотиків;
- професійний шлях зараження медичних працівників, у тому числі і медсестер, трапляється тоді, коли кров хворого на СНІД попадає на ушкоджену шкіру (мікротравми, тріщини, тощо) чи слизові оболонки при внутрішньовенних маніпуляціях;
- трансфузійний шлях передачі при переливанні здоровій людині крові хворого на СНІДЖ. Це трапляється рідко;
- трансплацентраний – від хворої на СНІД вагітної її дитині.
Отже, ВІЛ може передаватися ввід людини до людини при прямому контакті: “кров-кров” або “сперма-кров”. Передача вірусу із слиною під час поцілунку малоймовірна. Через укуси комах вірус не передається.
Захворювання може розпочатись гостро у вигляді інфекційної хвороби з підвищенням температури тіла, ангіни, збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, висипці на шкірі.
В цей час вірус ВІЛ уже циркулює в крові в ній можна виявити антитіла до ВІЛ-інфекцій. Потім настає асимптомний період, що триває від декількох місяців до 3-5 років. У подальшому виникає “безпричинне” підвищення температури тіла, слабість, пітливість, лихоманка, схуднення. В наслідок зниження резистентності організму хворі досить чутливі до будь-якої супровідної інфекції, перебіг якої досить тяжкий. Поряд із цим, у хворих виникають специфічні пухлини. Поступово всі появи хвороби стають стійкими і вона переходить в останню стадію – СНІД. СНІД триває від декількох місяців до 5 років і більше закінчується смертю.
Сьогодні немає препаратів, які вилікували б інфікованих хворих на СНІД. Проте застосовують медикаменти, які гальмують розвиток хвороби і продовжують тривалість життя.
Профілактичні засоби:
1. Широка санітарно-освітня робота серед населення.
2. Уникнення дошлюбних і позашлюбних статевих зв’язків, гомосексуальних зв’язків.
3. Використання презервативів (знижує ймовірність зараження у 200-500 разів).
4. Профілактика наркоманії, зокрема парентального введення наркотиків, особливо уникнення групового введення одним шприцом.
5. Правильна стерилізація медичного інструментарію, колючих і ріжучих предметів, широке застосування шприців і голок одноразового використання.
6. Медичні сестри, лабораторні, які контактують кров’ю повинні користуватися індивідуальними засобами захисту.
7. Ретельний контроль донорської крові.
Увесь медичний персонал повинен суворо дотримуватись правил асептики.
Використана література:
1. Стефан Хміль, Леся Романчик, Зінаїда Кучма “Медсестринство в гінекології”, 2000 р.
2. Посібник для медичних училищ та коледжів по спеціальності “Сестринська справа”, 1999 р.
3. О.М. Кіт, О.Л. Ковальчук, Г.Т. Пустовойт “Медсестринство в хірургії”, 2002 р.
Завантажити реферат