П А М’ Я Т Ь
Пам'ять (від грецького mnemo) – одна з найважливіших функцій головного мозку. Якщо сприймання – це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на наші органи чуття в даний час, що пам’ять – це відображення об’єктивної реальності, але тієї, що діяла в минулому. Будь – коли сприйняте, пережите в подальшому не зникає, і за певних умов матеріал минулого може бути більш або менш точно відтворений знову.
Пам’яттю називається здатність індивідуума зафіксувати, зберегти і відтворити дані колишнього досвіду.
Пам'ять складається з трьох процесів:
1) запам’ятовування , або закріплення, інформації (фіксація);
2) збереження, або утримання, інформації (ретенція);
3) відтворення інформації (репродукція).
Ці процеси тісно пов’язані один з одним, і поділ їх до певної міри умовний.
Людська пам'ять тримає в собі два види інформації: видову, нагромаджену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоліть, що виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадково, та набуту в процесі життя кожної людини, що реалізується в умовних рефлексах.
Вважають, що пам'ять людини має морфо-функціональні передумови для засвоєння необмеженого обсягу інформації. Про безмежні можливості людської пам’яті свідчать численні факти, відомі нам з історії. Особливо добре пам'ять була розвинена у стародавніх народів. Так, книги Вед зберігалися протягом восьми століть у пам’яті народу Індії.
Японські діти витрачають не менше як два роки на вивчення лише літер або знаків перед тим, як починають читати. Це набагато важче, ніж навчання будь-якого важкого предмету у наших школах.
В основі людської пам’ять, фізіологічних механізмів її лежить система умовних рефлексів, утворення часових зв’язків, або «слідів» процесів, що відбуваються в нервовій системі, детально вивчених І.П.Павловим і його школою.
З існуючих теорій пам’яті на сьогодні загальновизнаною є хімічна, згідно з якою імпульси, що надійшли до кори головного мозку, спричиняють у нервових клітинах зрушення їх хімічного складу; відіграє певну роль РНК, яка неначе шифрує, кодує інформацію і наділяє її «місцем зберігання».
Міцні зв’язки, що дають змогу згадувати, утворюються в людини з 4 – 5 років. Пам'ять у дітей має переважно чуттєвий характер, де основна роль належить емоціям Розвиток пам’яті великою мірою залежить від умов життя, виховання, навчання.
Осмислене запам’ятовування в основному розвивається у дітей разом з мовленням. У шкільні роки розвивається здатність до запам’ятовування абстрактно-словесного матеріалу.
З віком дедалі більше виявляється логічна переробка запам’ятовуваного матеріалу, його систематизація, узагальнення, що створює передумови міцного запам’ятовування інформації.
Головну особливість людської пам’яті І.М.Сєченов вбачав не у фотографічності відтворення, не в дзеркальності фіксування, а в переробленні сприйнятого, у класифікації і сортуванні сприйнятих образів.
Серед процесів пам’яті особливе місце належить запам’ятовуванню. Процес фіксації інформації (його іноді називають консолідацією) триває від кількох секунд до кількох годин. Запам’ятовування пов’язане, як уже зазначалося, з кодуванням інформації, що надходить до мозку, в молекулах РНК. У мозку людини кількість РНК постійно зростає від моменту народження до 40 років, у період між 40 і 60 роками вона не змінюється, залишаючись на індивідуально постійно високому рівні, а потім поступово зменшується, головним чином за рахунок зниження швидкості запам’ятовування і можливості зосереджувати увагу і концентрувати її на певному об’єкті.
Пам'ять до певної міри вибіркова. Не все, що сприймається, однаково запам’ятовується. Найкраще запам’ятовується те, що було пов’язане з досягненням поставленої мети.
Запам’ятовування предметів, явищ, дій, вчинків, думок і почуттів за ступенем активності може бути мимовільним і довільним.
Мимовільне запам’ятовування ґрунтується на створенні тимчасових зв’язків переважно на рівні першої сигнальної системи, і тому воно здебільшого менш міцне, а довільне – на рівні другої сигнальної системи, воно більш стійке.
При мимовільному запам’ятовуванні ми не ставимо собі певної мети що до того, що потрібно запам’ятати, але запам’ятовування відбувається неначе само собою. Мимовільному запам’ятовуванню сприяють емоції, що забарвлюють певну подію ( як позитивні, так і негативні).
Основна роль у нашому житті і діяльності, безсумнівно, належить довільному запам’ятовуванню, при якому засвоєння інформації і починається, і стимулюється волею, тобто здійснюється навмисно і має цілеспрямований характер.
Велике значення має спрямованість на міцність запам’ятовування, наприклад, орієнтація або установка на час (запам’ятати назавжди, надовго). Як правило, така інформація запам’ятовується на тривалий час, більш міцно, ніж тоді, коли людина каже сама собі «Запам’ятати на короткий час». Застосування свідомого зусилля для запам’ятовування робить свідоме запам’ятовування більш продуктивним і міцним.
Запам’ятовування, як довільне, так і мимовільне, значною мірою залежить від спрямованості інтересів людини, її активності, уваги, емоційної значущості інформації. Гірше запам’ятовується те, що сприймається байдуже.
Міцність запам’ятовування залежить від багаторазового повторення матеріалу, ритмічності заучування. Мають значення і загальний стан людини, гострота зору, стан її нервової системи. Якщо людина бадьора, активна, то запам’ятовування ефективне, якщо мають місце ознаки стомлення нервової системи. Знижується можливість зосередитися, сконцентрувати увагу, то запам’ятовування менш продуктивне. Виснаження ослабляє пам’ять.
Запам’ятовування залежить від сили подразника і сили дії його, але все до певних меж, бо існує поріг фізичної витривалості аналізаторів. Якщо подразнення надто сильне, то розвивається охоронне гальмування і запам’ятовування буде в занепаді.
Запам’ятовування за зв’язками, в яких воно здійснюється, ділиться на асоціативне, смислове (логічне), механічне.
Смислове запам’ятовування у 24 – 26 разів швидше за механічне і більш продуктивне, бо має зв'язок з минулим досвідом і будується за принципом причинно-наслідкових відношень.
Смислове запам’ятовування особливо важливе при запам’ятовуванні словесного матеріалу, коли треба розуміти і міркувати.
Асоціативне запам’ятовування – це встановлення зв’язків між враженнями, що виникають у свідомості.
Асоціативне запам’ятовування здійснюється:
а) за суміжністю, тобто предмети або явища запам’ятовуються в тому порядку, в якому вони сприйняті;
б) за схожістю – якщо те, що сприймається, має деякі основні ознаки з іншими предметами або явищами;
в) за контрастом або протилежністю між іншими предметами і явищами.
Механічне запам’ятовування здійснюється без розуміння суті. Його ще називають зазубленням, потребує багато сил, бо відбувається без внутрішньої переробки інформації, воно малопродуктивне і не дуже міцне; те, що запам’ятовується механічно, згадувати важче.
Завантажити реферат