П Р А В О Н А О Х О Р О Н У З Д О Р О В’Я.
Складовою системою соціального захисту є державна охорона здоров'я населення України. Відповідно до Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст 49). Конституція містить ряд важливих юридичних гарантій охорони здоров'я громадян:
· державне фінансування установ, пов’язаних з охороною здоров'я;
· створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування;
· безкоштовна медична допомога в державних і комунальних медичних установах;
· неприпустимість скорочення існуючої мережі державних і комунальних медичних установ;
· сприяння з боку держави розвитку лікувальних установ усіх форм власності;
· розвиток фізичної культури і спорту;
· забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя.
На розвиток і реалізацію конституційних положень спрямована низка нормативно-правових актів: «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992р); Закони України: «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.), (з наступними змінами і доповненнями), «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» (1991 р.), «Про забезпечення соціально-епідеміологічного благополуччя населення» (1994 р.), «Про лікарські засоби» (1996 р.) та інші.
Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Ст 49 Конституції України
Згідно з цією статею Основного Закону, держава прагне створити для всіх громадян України оптимальні умови для ефективного та доступного медичного обслуговування. Ця мета досягається державним фінансуванням відповідних медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
В Україні функціонує розгалужена система державних, комунальних і приватних лікувальних закладів. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно. Мережа цих закладів не може бути скорочена.
Держава також дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.
Конституція України визначає лише основні правові положення щодо забезпечення прав громадян на охорону здоров'я і медично-санітарне обслуговування. На розвиток і реалізацію цих положень в Україні спрямовано низку нормативно-правових актів.
«Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992 р.) визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні; регулюють соціальні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994 р.) із змінами та доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення».
Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому с віті та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.
Важливою проблемою суспільства і держави є створення і зміцнення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи, що сталася 26 квітня 1986 року.
Згідно із Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.), ці території поділено на відповідні зони, встановлено режим їх використання та охорони, визначено умови проживання та роботи населення, врегульована господарська, науково-дослідна та інша діяльність у цих зонах.
Цей Закон закріплює і гарантує забезпечення відповідного режиму використання та охорони цих територій з метою зменшення дії радіоактивного випромінювання на здоров'я людини та екологічні системи.
Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991 р.) визначена низка заходів щодо вирішення проблеми медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, соціального захисту осіб, які потерпіли внаслідок аварії. Цей Закон, зокрема, гарантує громадянам відшкодування збитків, заподіяних внаслідок катастрофи їх здоров'ю, компенсацію різного виду матеріальних витрат.
Законодавство накладає на державу зобов’язання щодо своєчасного медичного обслуговування і визначення доз опромінення учасників ліквідації аварії на ЧАЕС і потерпілих від Чорнобильської катастрофи. З цією метою Міністерство охорони здоров'я України організувало єдиний облік таких осіб, а також запроваджено їх Державний реєстр.
Реалізація всіх передбачених законодавством заходів по захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та інших ресурсів.
О С Н О В Н І П Р И Н Ц И П И О Х О Р О Н И З Д О Р О В’Я.
Основними принципами охорони здоров’я в Україні є:
· визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
· дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;
· гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико – соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
· рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров’я;
· відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
· орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров’я;
· попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, економічний та медичний підхід до охорони здоров’я;
· багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
Завантажити реферат