Адміністративно-правові методи

Традиційно управлінські методи в цілому поділяються ще на наукові та ненаукові, демократичні та диктаторські, державні та гро-мадсїкї,' адміністративні та економічні, прямого та непрямого впли­ву. Внаслідок того, що одні методи мають загальний характер, при­таманні всім видам державної діяльності, всім державним органам, а інші — лише окремим із них, методи управління поділяються на загальні, та слещальнь До загальних методів, як правило, належать методи переконання, та примусу, адміністративного та економічно­го впливу, нагляду та контролю, прямого та непрямого впливу, регу­лювання, керівництва та управління (у тому числі оперативного).

Такі універсальні методи, як переконання та примус, здавна привертають увагу вчених. Взаємодоповнюючи один одного, ці ме­тоди забезпечують належну поведінку учасників управлінських відносин. Вони взаємопов'язані, мають об'єктивний характер, між ними існує діалектична єдність, ступінь їх використання визначаєть­ся рівнем розвитку суспільних відносин.[1]

Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способи або засоби впливу на діяльність підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян шляхом прямого встановлення їх прав і обов'язків через

систему наказів. Суб'єкт управління в межах своєї компетенції приймає управлінське рішення, юридичне обов'язкове для об'єкта управління. Такий прямий управлінський вплив вихо­дить безпосередньо з владної природи управління — так реалізуєть­ся виконавча влада. Без використання адміністративних методів не­можливе досягнення мети впорядковуючого впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин. Адміністра­тивні методи використовуються поряд з економічними, які виступа­ють способами чи засобами економічного або непрямого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні

об'єкти управління через їх інтереси. Застосування економічних методів означає формування таких економічних умов і стимулів, які створюють у виконавців зацікавленість у кінцевих результатах праці. При цьому об'єкти управління не одержують обов'язкових вказівок, а мають змогу проявити ініціативу у виборі засобів діяльності для ре­алізації своїх матеріальних інтересів. Звичайно це зводиться до одер­жання податкових, майнових пільг, матеріального заохочення і т. ін.

Нагляд є необхідним пасивним методом управління. За його допомогою можна оцінити стан справ, але він не дає змоги суб'єк­там, які його здійснюють, втручатися в діяльність відповідних орга­нів, організацій та посадових осіб. Вплинути безпосередньо на стан справ шляхом активного втручання в діяльність підконтрольних [суб'єктів дозволяє використання різних форм контролю.

Органи державного управління можуть впливати на об'єкти і управління шляхом непрямого впливу.

Прямий вплив виражає волю відповідного органу —,н а к а з. Непрямий вплив — це створення умов зацікавленості у виконавців", надання їм можли­вості обрати варіант поведінки та ін.

Застосування методу Р е г у л ю в_а_н_н я, .означає встановлення загальної політики та принципів щодо її реалізації через дер|жавне фінансування, пільги тощо. Керівництво має за мету {практичне втілення в життя загальної політики та принципів, здійс-нення контролю за підпорядкованими об'єктами, розроблення на-і прямів їх діяльності. Систематичний, безпосередній вплив суб'єктів [на об'єкти становить собою метод управління.

Проблема методів державно-управлінської діяльності, або адмі-Іністративно-правових методів, лежить в площині їх розумного поєднання з урахуванням суб'єктивних та об'єктивних чинників, інших ов. Послідовне вирішення цього завдання залежить від темпів ро-I боти по упорядкуванню всієї системи державного управління відпо-I відно до мети політичного та економічного реформування суспільного життя.

2.Метод переконання

У системі методів державного управління важливе місце посідає переконання — особливий засіб правового впливу. Він поля-йгає в тому, щоб суб'єкти державного управління додержувалися пев­них вимог внаслідок їх внутрішнього визнання, а не через сліпе підкорення велінням влади. Це означає впровадження дисципліно­ваності, розуміння того, що міцна громадська дисципліна і законність являють собою необхідну умову успішної побудови правової, функції, форми та методи державного управління незалежної, демократичної держави, а також формування свідомої звички, спрямованої на додержання правових вимог, почуття недопус­тимості їх порушення, потреби активно боротися з правопорушеннями.

Таким чином, переконання — це система заходів.дравшого і неправового характеру, які проводяться державними та громадськи­ми органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз'яснюваль­них та заохочувальних методів, спрямов"анйх"на"ф6рмування у гро­мадян розуміння необхідності~чтгкого виконання законів та інших правових актів.

Основними формами переконання, які застосовуються в держав­ному управлінні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведеная семінарів, зборів тощо); виховання (економічне, правове, моральне та ін.), особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); Інструктаж осіб підпорядкованого апа­рату і громадськості з питань найбільш дійового виконання постав­лених завдань; .заохочення (моральне — подяка, нагородження по­чесним знаком, присвоєння почесного звання і т. ін., матеріальне — грошові премії, путівки окремим особам або групі осіб); критика роботи і поведінки окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більшого поширення набувають правові форми переконання, заходи заохочення, передбачені правом за зразкове виконання трудових, службових і громадських обов'язків. Зараз Урядом України розробляються юридичні акти, якими буде встановлено систему нагород та заохочень.

Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролі переконання як важливого методу регулювання управлінської діяльності і життя всього суспільства

3.Поняття і види адміністративного заохочення

Останнім часом у правовій науці більше уваги приділяється такому методу, як заохочення правомірної поведінки громадян.

Вважається, що цей метод досить ефективно використовується в ряді розвинених країн (США, Японія, ФРН, Швеція та ін.). Передбачається, що з побудовою правової економічно розвиненої і стабільної держави, він пошириться і в діяльності наших органів управління.

Заохочення - спосіб впливу, що через інтерес, свідомість направляє волю людей на здійснення корисних, з погляду заохочуючого, справ. Заохочувальний вплив сприяє виникненню інтересу до здійснення визначених справ, одержанню матеріального, морального, іншого схвалення.

Як методу діяльності виконавчої влади заохоченню характерні наступні особливості:

• фактичною підставою для застосування заохочення є заслуга, діяння, позитивно оцінювані суб'єктами влади;