Роль банків у створенні грошей

В 1995 році такі відхилення зменшились від +6 до –8, а в 1996 році — в середньому до ±3-х процентних пунктів, що свідчило про забезпеченнявідносно нормальної рин­кової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитноїдіяльності комерційнихбанків та суб'єктів господарювання.

Політика у сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступове зни­ження Їх надлишкової ліквідності.

В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існування незалежної держави надлишкова ліквідність бан­ків перетворилась на загрозу вибухового зростання гро­шової маси та дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовах такий інструмент ре­гулювання, як обов'язкове резервування коштів комер­ційних банків, фактична не міг працювати. Тільки в 1994 році вдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов'­язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15%.

З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100%-на норма ре­зервування на тимчасово вільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стало стимулювати комерційні банки швид­ше пускати в обіг придбані кошти на фінансування прі­оритетних об'єктів народного господарства.

З кінця 1995 р. почаласяпрактика обов'язкового резервування валютних депозитів. В умовах, що скла­лися, це було також важливим фактором стабілізації фі­нансового ринку.

На початку 1997 року загальна норма обов'язкового резервування була знижена з 15% до 11%, що свідчило про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитної активності комерційних банків,

Надання кредитів комерційним банкам дляпідтри­мання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішеннями законодавчих та виконавчих органів централізованих ці­льових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредитипереважно потрапляли не­платоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталися. В свою чергу це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Порочне коло надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірвано в 1994 році із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою в 1995 році від кредитування Національним банком України суб’- єктів господарювання. В доповнення до цього, було при­пинено також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто з використанням пільгової процентної ставки.

У таких умовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через проведення цільових кредитних аук­ціонів з продажу кредитнихресурсів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.

З 1996 року суттєво поширилось використання в Україні таких важливих у світовій практиці інструментів регулю­вання грошово-кредитного ринку, як ломбардне кредиту­вання комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження таких інструментів виникла після створення ринку державних цінних паперів.

В 1995 році урядом розпочато створення фондовогоринку державних цінних паперів. Запровадження ме­ханізму використання державних цінних паперів дозво­лило залучати для фінансування дефіциту державного бюджету неемісійні кошти, значно знижуючи тим самим і інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.[1]

Розміщення облігацій внутрішньої державної позики у 1995-1997 роках характеризується наступними даними:

Державні цінні папери поступово зайняли одне з провідних місць в регулюванні грошово-кредитного ринку.

Завдяки цьому фінансування дефіциту державного бюд­жету в 1997 році вперше за роки існування держави здійснювалось на безінфляційній основі — за рахунок подальшого розвитку ринку державних цінних паперів та залучення зовнішніх фінансових джерел, що суттєво впли­вало на зниження рівня інфляції.

За обсягами цінних паперів, що розміщуються і пере­бувають в обігу, державні боргові зобов'язання на ринку України займають домінуюче положення і є найбільш привабливим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструмента стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні від­носини. Облігації стали використовуватися як застава для вчасного повернення коштів.

Дохідність за державними облігаціями в більшості ви­падків була на рівні облікової ставки Національного банку України.

Протягом 1997 року доволі активно розвивався вторин­ний ринок ОВДП як у біржовій, так і позабіржовій формах.

У 1997 році було зроблено перші кроки на шляху введення в дію механізмів формування фонду стра­хування депозитів фізичніх осіб, який утворюється за рахунок обов'язкового придбання облігацій комерційними банками.

Але у зв'язку з тим, що у виробництві продовжується період стагнації, а доходність по ОВДП досить висока, в державі створилась небезпечна ситуація, коли з корот­кострокових державних цінних паперів сформована фі­нансова піраміда, яка в умовах недостатнього наповнення бюджету загрожує новим інфляційним вибухом.

Виходячи з аналізу стану грошово-кредитного рин­ку за останні три роки, можна зробити висновок, що монетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси при утриманні виз­наченого рівня інфляції. Досягалося це шляхом кон­тролю за основними монетарними показниками (чис­ті зовнішні активи, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса).

Одним із головних здобутків політики фінансової ста­білізації в грошово-кредитній сфері за ці роки стало ви­переджаюче зростання грошової маси щодо інфляції,яке дозволило збільшити наповнення економіки платіжними засобами. За 1997 рік при фактичній інфляції 10.1 % грошова маса в номінальному виразізросла на 34 %, а грошова база — на 44 %.[2]