Кредитна дiяльнiсть Банкiв

У банківській практиці відомо два основних методи кредитування:

а) одноразова видача кредиту на конкретний термін, коли питання про надання позички щоразу вирішують індивідуально, з обов'язковим оформленням пакету документів, необхідних для одержання позички;

б) видача кредиту в міру виникнення потреби в ньому протягом заздалегідь обумовленого періоду. При цьому документи необхідні для видачі позики, оформлюють тільки один раз на початку кредитної угоди між банком і позичальником. Такі позички видають у межах заздалегідь Установленого банком ліміту кредитування, який вичерпується в міру того, як позичальник використовує позичку.

За першим методом банки можуть видавати:

- одноразові позички;

- гарантійні (резервні) позички.

За другим методом банки можуть застосовувати:

- кредитування через відкриття кредитної лінії;

- кредитування з контокорентного рахунку;

- овердрафтне кредитування [З].

У разі якщо видача кредиту здійснюється не одноразово, а в міру необхідності, при кожній видачі коштів у рахунок оформленого кредиту визначаються конкретні строки погашення цієї частини одержаного кредиту і складається графік погашення, який підписується позичальником і погоджується з банком.

Після видачі всієї суми кредиту оформляється графік погашення кредиту, який складається на підставі раніше оформлених графіків. У разі необхідності, суми платежів та строки погашення кредиту можуть уточнюватися за обгрунтованим клопотанням позичальника з обов'язковим додержанням кінцевого строку погашення кредиту, передбаченого кредитним договором.

Графік погашення кредиту складається у двох примірниках (по одному для позичальника і банку). Перший примірник графіка зберігається разом із кредитним договором. Копія графіка погашення кредиту передається в операційний відділ працівнику, який обслуговує поточний рахунок позичальника. На підставі графіка працівник операційного відділу вносить відповідні параметри до аналітичного обліку для здійснення контролю за надходженням коштів на погашення кредиту.

При зміні умов виробництва і реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг) і появі інших причин суб'єктивного характеру банк може у певних випадках задовольнити додаткову потребу позичальника в кредиті у межах наявних кредитних ресурсів на умовах кредитного договору [4].

2.2.2 Забезпечення повернення кредиту

Забезпечення кредиту є одним з основних принципів механізму кредитування.

Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

У банківській практиці джерела погашення розрізняють на головні і похідні.

Головними джерелами є виручка від реалізації продукції, дохід, який поступає позичальнику. Але вона може виступати забезпеченням повернення кредиту лише у фінансове стійких підприємств. До них відносяться:

підприємства, що мають високий рівень рентабельності і високу забезпече­ність власним капіталом. У таких підприємств відбувається не тільки систематичний приплив грошових засобів, але і приріст їх у частині створення прибутку, а також поповнення власного капіталу.

Часто в практиці виникає ситуація, коли є загроза не своєчасного надходження виручки. Фактори ризику можуть бути пов'язані як із процесом виробництва або реалізацією цінностей, так і станом розрахунків із покупцями, зміною кон'юнктури ринку, сезонними коливаннями тощо.

В усіх цих випадках виникає необхідність мати додаткові гарантії повернення кредиту.

Кредити, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави згідно Закону України «Про заставу» можуть бути:

- іпотека (земля, нерухоме майно);

- товари в обороті або у переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція);

- заклад (рухоме майно, яке може передаватись у володіння банку):

- майнові права (право вимоги, яке належить позичальнику);

- цінні папери (купонні листи на виплату процентів, дивідендів).

Банки надають перевагу саме таким формам забезпечення повернення кредиту, а такі форми забезпечення, як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надій­ним позичальникам.

Таким чином, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами [4].

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору. Однак угода про заставу може і передувати угоді про видачу позики. Але в цьому разі сторони повинні домовитись про розмір забезпечення заставою вимог.

2.2.3 Контроль за виконанням кредитних договорів

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна.

У період дії кредитного договору щоквартально здійснюється аналіз господарської діяльності позичальника, його фінансового стану відповідно до затвердженого порядку, в разі потреби проводяться перевірки на місцях грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних бухгалтерських і статистичних документів, а також стану наданої банку

застави. При цьому можуть бути використані всі види фінансової та іншої інформації, одержаної від позичальника, інших джерел, а також висновки аудиторських організацій про фінансовий стан позичальника. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

По кожному позичальнику банк формує досьє, в якому систематизується вся інформація, одержана при оформленні позички і контролю за її рухом, копії кредитного договору, договорів застави, гарантії (поручительства) та інше. У досьє по кожному кредиту окремо необхідно вести контрольний аркуш.

Якщо результати систематичного контролю свідчать про погіршення фінансового стану позичальника і можливість затримки в розрахунках по кредиту, то питання виконання умов договору підлягає розгляду керівництвом позичальника банку. В такому випадку позичальнику може бути запропоновано розглянути можливість скорочення видатків, прискорення реалізації продукції, реалізації лишків матеріальних цінностей чи застави, збільшення інших надходжень, стягнення дебіторської заборгованості, надання кредитної допомоги дебіторам для розрахунків з позичальниками, погашення кредиту за рахунок коштів на невідкладні потреби, тощо. „

Одночасно з цим банк разом з позичальником складає графік погашення заборгованості по кредиту та нарахованих відсотках. Якщо графік погашення не виконується, банк докладає додаткових зусиль щодо повернення кредиту та сплати відсотків (створення тимчасової робочої групи для пошуку шляхів виходу з кризового стану, до якої разом з керівництвом підприємства залучаються працівники кредитного відділу та служба безпеки).