Основна визначальна, провідна функція банків за умов перехідної, а згодом і створеної реільно цивілізованої економіки – це посередництво у фінансовій і кредитній сфері, обслуговування господарсько-фінансових операцій. Посередництво виражається у процесі продажу рахунків фінансових вимог приватним клієнтам, а також державі. Одна з функцій комерційних банків проявляється в тому, щоб зменшувати ризик для індивідуальних рахунків за допомогою об’єднання нагромаджень і використання їх для створення великих диверсифікованих груп активів, інакше кажучи, функціональне призначення комерційних банків – це акумуляція, зберігання і використання фінансових ресурсів.
Отже, банківська система – це специфічна економічна та організаційно – правова структура, що забеспечує функцірнування грошового ринку та економіки в цілому.
Вона покликана виконувати такі функції:
· трансформаційну;
· створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;
· забеспечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.
Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати:
- строки грошових капіталів;
- їх розміри;
- фінансові ризики.
Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.
Функція забеспечення сталості банків та грошового ринку пов’язана з надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування зогальноекономічної кризи.
Банківська діяльність за умов перехідної економіки.
Станом на 1 січня 1998 року В Книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ зареєстровано 227 банків. Із них створених у вигляді відкритих акціонерних товариств – 133, державних – 2, закритих акціонерних товариств – 51, банків, створених за участю іноземного капіталу, - 22, у тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом – 6 банків.
Кількісні аспекти організації банківської діяльності в умовах ринку пов’язані з оцінкою достатності числа банків у країні з огляду на їхні можливості повноцінно обслуговувати різні сектори господарства. Критерієм для оптимізації цього параметра має слугувати така кількість банківських установ, яка спроможна:
· охопити традиційним кредитно-фінансовим обслуговуванням усі сфери національної економіки й зовнішньоекномічну діяльність;
· зайняти усі можливі для банків сегменти грошового ринку і ринку капіталів;
· здійснювати увесь спектр операцій, щоб повністю зодовільнити попит суб’єктів ринку на банківські послуги.
Однак у реальній дійсності формування кількісного складу банківської системи, особливо при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки, далеко не завжди грунтується на чітко визначених об’єктивних критеріях потреби у створенні нових банків. Унаслідок цього на початкових етапах перехідного періоду в Укріїні переважав тільки екстенсивний тип розвитку банківської системи, що на рівні з позитивним моментом розширення традиційних сфер банківських перацій і створення конкурентного середовища містив також певний негатив, який виявився згодом у фінансових крахах окремих новоутворених банків.
Позитивним моментом у розвитку банківської системи слід вважати докорінну зміну структури власності на банки, що дістало вираження у русі від повної монополізації банківської справи в руках держави до створення системи приватних комерційних банків та перебування у державній власності тільки двох із них. У результаті структура банківської ситеми за даним критерієм набуває класичних ознак, за яких верхній рівень – центральний банк – перебуває під контролем держави, а ніжній – комерційні банки – належать приватним особам.
Річ у тому, що значним кількісним змінам структури банківської системи України не завжди відповідають позитивні якісні зрушення. Йдеться насамперед про досить низький рівень капіталазації комерційних бінків, адже значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв’язання проблем суто власного забеспечення кредитними ресурсами. Діяльність інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів.
Суттєво вплинула на кредитно-платіжні відносини з підприємствами криза нелатежів. З одного боку, комерційні банки, бача погіршення платоспроможності підприємств, утримувалися від надання їм нових кредитів, що ще більше погіршувало становище підприємств. З іншого боку, підприємства, опинившись у скрутному фінансовому становищі, не могли виконувати свої зобов’язання не тільки перед іншими підприємствами, але й перед банками. Зростання простроченої заборгованості підприєиства за банківські кредити створило серйозну загрозу для ліквідності не тільки окремих банків, але й банківської системи в цілому.
Звуження кредитної діяльності комерційних банків з одночасним наростанням неплатежів за простроченими позиками та зростанням резервів ліквідності підірвали прибутковість банків.
Крім того, і деякі інші внутрібанківські процеси сприяли активізації кризи банківської діяльності. Найбільш відчутні з них – жорстка монетарна політика Національного банку, недостатня оперативність і ефективність контролю з боку Національного банку за діяльністю комерційних банків та недоліки в діяльності самих банків. Але ці внутрібанківські проблеми, так би мовити, лише ускладнюють ситуацію, а першопричина кризи банківської діяльності за межами банківської системи – в нашій економіці. В Україні неміє системи страхування ризиків кредитної діяльності і страхування банківських депозитів.
Не маючи інших джерел існування та подальшого розвитку, деякі банки свідомо вдалися до проведення занадто ризикової кредитної політики. При наданні кредитів ними недостатньо приділялась увага вивченню кредитного ризику. Ситуація ускладнювалась тим, що інформація банків про платоспроможність позичальника та стан його господарської діяльності на момент надання кредиту була неповна або недостовірна. Допускалася практика надання кредитів і зовсім без забеспечення, так званих блянкових кредитів, а також кредитів під стріхування чи гарантію без належної перевірки статутних документів та фінансового стану фірм-гарантів.
Така тактика роботи банків в умовах загальної економічної кризи призвела до погіршення фінансового стану 25 % комерційних банків.
Не краще склалися справи і на міжбанківському кредитному ринку. За умов браку ліквідних фінансових інструментів банки досить активно проявляли себе на цьому ринку, але надання недостовірної інформації, тобто невчасне віднесення заборгованості на рахунки прострочених кредитів, невідображення прострочених платежів за проценти на кредити і недостатня вимогливість під час вивчення фінансового стану банку позичальника призвели до різкого зростання ризику при наданні міжбанківських кредитів. Саме ці недоліки в кредитній політиці банків посилили кризові явища.
Завантажити реферат