Таким чином, пристосовуючись до свободи торгівлі й інвестицій, Канада в 90-ті роки пережила дуже важкий етап перебудови. І можна з упевненістю сказати, що сьогоднішні економічні рекорди дісталися канадцям дорогою ціною, а не просто тому, що «завдяки історії з географією» їм «пощастило» жити поруч із могутнім південним сусідою.
2.1.3.Економіка Канади по відношенню до економіки США.
Маючи одного головного економічного партнера і конкурента, Канада змушена постійно порівнювати власні успіхи з його досягненнями. На фоні інших країн «великої сімки» основні показники господарського розвитку Канади виглядають зараз дуже видатними. Проте на фоні США деякі з них викликають хвилювання навіть у самих стійких прихильників лібералізації торгово-інвестиційного режиму.Розрив в рівнях продуктивності праці не скорочується. Конкурентноздатність канадських товарів на ринках США підтримується насамперед завдяки низькому курсу канадського долара стосовно американського, а не росту продуктивності праці. По оцінках міністерства промисловості Канади, у 1999 році її середній рівень у країні відставав від американського на 20%. Насамперед тому, що канадські підприємці не виявляють достатньої (знову ж у порівнянні з американськими партнерами-конкурентами) активності в розробці і впровадженні у виробництво нових ідей, продуктів і технологій.Почасти це відставання компенсується за рахунок державних витрат на наукові дослідження. Тому Канада займає третє місце у світі (після США і Японії) по загальному обсязі таких витрат у розрахунку на душу населення. Примітно, що держава в Канаді надає дуже щедрі по міжнародних стандартах податкові стимули для інноваційної діяльності підприємців. Проте, при більш високому, ніж у США, рівні податків на прибуток, особливо в галузях непромислового сектора, це створює специфічну ситуацію: приватним корпораціям вигідно здійснювати дослідження в Канаді, але реалізовувати їхні результати вигідніше за кордоном. У зв'язку з цим економічні експерти, зокрема, представники ОЕСР рекомендують уряду Канади здійснити реформи в системі оподатковування корпорацій, поєднуючи їх із посиленням захисту прав на інтелектуальну власність і підтримкою інноваційної діяльності.Інший привід для хвилювнь- неадекватна, на думку канадських експертів, частка країни в міжнародних потоках прямих інвестицій. Відповідно до досліджень міжнародних консалтінгових компаній, умови інвестування в значних канадських містах по сукупності більш вигідні, ніж в американських. Проте, Канада залишається в тіні і рідко потрапляє в поле зору багатьох значних інвесторів із Західної Європи і Японії[4].
У той же час канадські інвестори діють за кордоном дуже активно[5]. У останні два десятиліття вивіз капіталу з країни швидко збільшувався. Більш того, починаючи з 1995 р. із Канади “іде” більше прямих інвестицій, ніж вона одержує з-за кордону.
Провідною сферою інтересів канадських інвесторів залишаються США, хоча туди тепер направляється біля 53% капіталу що вивозиться з країни в порівнянні з 62% у 1980 р. И усе ж, якщо по розмірах ВВП Канада майже в 12 разів поступається своєму головному партнеру, те її прямі інвестиції в США в останні роки лише на одну третину менші сум, вкладених американськими інвесторами в економіку північного сусіди. Утворюється тенденція, що потужне тяжіння самої багатої країни світу відриває від Канади увагу не тільки японських і європейських, але і власне канадських інвесторів. А кожний інвестований за кордон або не отриманий відтіля мільярд доларів інвестицій оцінюється приблизно в 45 тисяч «загублених» робочих місць.
2.1.4. Переваги та недоліки економічних видносин з США
На порозі нового сторіття реальні середні прибутки канадців виявилися приблизно на одну третину нижчі, ніж у американців, тоді як у 80-ті роки розрив був 25%. Проте загальна картина розходжень у рівні і якості життя в двох країнах набагато складніша. Наприклад, у США набагато глибші соціальні контрасти і, насамперед, нерівність у рівні життя різноманітних груп населення. Узаконені в Канаді принципи організації соціальних програм і перерозподіли прибутків через держбюджет ближче до західноєвропейської моделі. Однієї з найефективніших у світі визнана канадська модель федералізму, що згладжує соціально-економічну нерівність між жителями різноманітних регіонів. У останні роки в Канаді, унаслідок приватизації і дерегулювання, безумовно, зростає участь недержавних підприємств і організацій у наданні суспільних послуг, створенні об'єктів інфраструктури і керуванні ними. Проте, федеральний уряд, провінційні і місцеві влади продовжують грати дуже активну роль у господарському і соціальному житті країни. Навчання в канадських університетах і коледжах, що фінансуються переважно за державний рахунок, обходиться набагато дешевше, ніж в американських. Завдяки цьому, частка молоді, що продовжує після школи навчання у вузах, в останні два десятиліття стала в обох країнах однакової. Середній освітній рівень канадців поки ще нижче, але він поступово наближається до рівня самої багатої країни світу. По показниках здоров'я нації Канада обганяє США. Головну роль у цьому грає чинна з початку 70-х років система охорони здоров'я, завдяки котрій широкий спектр високоякісних медичних послуг надається населенню безкоштовно.[6]
Нарешті, важливо і те, що реальна купівельна спроможність канадського долара помітно вище того курсу, по якому він обмінюється на американський долар на валютних ринках. У 2000 р. по купівельній спроможності один канадський долар дорівнювався приблизно до 80 центів США, тоді як його офіційний курс коливався біля 66 американських центів. По оцінках міжнародних експертів, вартість життя в Канаді - найнижча серед країн Групи семи. І пов'язане це, головним чином, із можливістю користуватися багатьма безкоштовними або субсидованими соціальними послугами, а також із щодо низькими цінами на житло.
РОЗДІЛ 3.ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ КАНАДИ.
3.1.ПРОГНОЗИ НА 2001 РІК
По показниках соціально-економічного розвитку 2000 р. був для Канади найкращим у десятилітті. Канада і США знову істотно випередили інші країни Групи семи по темпах росту економіки (табл. 1). Реальний валовий внутрішній продукт збільшився в Канаді на 3,9% усупереч прогнозам, що ще на початку 2000 р. пророкували уповільнення приросту до 2,0-2,2%. Рівень безробіття помітно впав, а темпи інфляції залишаються дуже помірними[7]. До початку 1999 р. Канада перший із країн Групи семи ліквідувала дефіцит федерального бюджету. З тих пір сумарний баланс прибутків і витрат усіх рівнів влади став позитивним і, відповідно, почалося скорочення загальнодержавного боргу. У результаті міжнародні експерти стали набагато вище оцінювати конкурентноздатність Канади на світових ринках. У 1995 р. у щорічній доповіді Світового економічного форуму Канада була приміщена лише на 16-е місце, за такими країнами, як Нова Зеландія й Австрія. У 2000 р., отримавши помітно більш високі оцінки по багатьох параметрах, включаючи показники використання передових технологій і стани державних фінансів, Канада за рівнем конкурентноздатності піднялася на п'яте місце серед 59 індустріально розвинутих і країн, що розвиваються. Високий рівень ділової активності тепер підтримують всі основні чинники - розширення експорту, споживчого попиту, житлового будівництва і виробничих капіталовкладень. Причому на відміну від періоду до 1998 р., коли «локомотивом» росту економіки була, насамперед, зовнішня торгівля, тепер головною рушійною силою став внутрішній попит.