Зупинимося ще на одному енергетичному "полі", що сьогодні ще залишається цілинним. Не вважаючи окремі випадки використання дров, опилок, соломи, торфу і т.д. побутових відходів, ефективного енергетичного використання різних промислових і сільськогосподарських органічних відходів практично немає. Немає спеціальної топкової техніки, немає газифікаторів, немає спеціальних енерготехнологічних пристроїв, що дозволяють добувати максимум енергії з цих, так сказати, некваліфікованих видів палива. А на Заході спалювання таких відходів дає електроенергію або теплоту. Наприклад, у Данії 20% енергії центрального теплопостачання утворюється за рахунок пальних матеріалів місцевих невикопних палив. Зрозуміло, що таке відношення до відходів не могло з'явитися випадково.
Починаючи з 1973 року велика частина західних держав розробила спеціальну стратегію розвитку енергетики. Одним з важливих аспектів останньої було те, що регіонам надали право розвивати енергетику в межах своєї компетенції. У результаті проведення такої політики в життя виявилося, що фермеру вигідно везти солому на електростанцію, вигідно сортувати сміття, одержуючи при цьому ціну сировину і дармову енергію і т.д. У нас подібна політика в області енергетики відсутня. Енергетичний потенціал таких палив, як дрова, торф, сміття, місцеві вугілля і т.д., практично не затребуване. А як він може бути задіяний? Адже сьогодні ще вигідно просто побільше відкрити кран на трубопроводі природного газу чи мазуту. При цьому не потрібно возити дрова з лісу, реконструювати топкову техніку і т.д. Разом з тим при кваліфікованому використанні, наприклад, дров можна не тільки значно зменшити імпорт природного газу, але й одержати значну економію. Підрахунки показали: при перетворенні 1 куб. м деревної тріски в спеціальному газифікаторі можна одержати кількість газу, еквівалентне по теплоті 35 куб. м природного і 15 кг моторного палива, у виді вуглецевих брикетів і заробити при цьому 30 50 тис. доларів у рік. Енергетична політика в нашій країні повинна будуватися ще і так, щоб не можна було пройти повз ту обставину, коли енергія в буквальному значенні слова валяється під ногами, а її ніхто не хоче підняти. Мова йде про тепло землі, що надходить з гарячою водою з готових скважин. Тут на озброєнні Інституту технічної теплофізики НАН України мається все, щоб цю енергію використовувати корисно.
Тепер про сушіння. Створена своя технологія. В основі її лежить новий метод, що дозволяє керувати дифузією вологи. Завдяки йому ефективність сушіння підвищується в 2 3 рази. При цьому якість матеріалу відповідає світовим стандартам. Однак дана технологія не знайшла поки в Україні широкого впровадження. Ще багато сушив працюють з дуже низьким коефіцієнтом використання палива. Тут також економічний стимул поки бездіє.
У результаті помилкової енергетичної політики, що проводилася в Радянському Союзі, розвиток паливної енергетики зупинився, по суті справи, у 60-х роках. А оскільки в Україні в минулому були зосереджені великі теплоенергетичні об'єкти в різних галузях народного господарства, то при розпаді Союзу нам дісталася в спадщину відстала теплоенергетика.
У результаті ми не маємо сучасних котлів, здатних спалювати низькосортне вугілля, дрова, торф і т.д. Немає в нас високоефективних парових, газових турбін, парогазовых установок, газифікаторів для одержання газу з вугіль, дров, торфу і т.д. Розрив у розвитку теплоенергетики України і Заходу сьогодні складає 30 40 років, перебороти які в доступний для огляду час навряд чи вдасться. Незважаючи на велике відставання в розвитку української теплоенергетики від західної його все-таки можливо значно скоротити в найближчі 2 3 роки.
Для цього необхідно створити нову стратегію розвитку теплоенергетики України (нагадаємо, робити інвестиції в енергозбереження в два три рази ефективніше, ніж у видобуток). Потім провести її всенародне обговорення і затвердити у Верховній Раді. На підставі згаданої стратегії підготувати конкретну програму виходу теплоенергетики з кризи, що враховує регіональні особливості всіх областей і районів країни. При цьому її виконання повинне проходити прозоро для громадськості з розшифровкою того, куди і на які цілі пішли ті чи інші гроші. Сьогодні наукова робота в області теплоенергетики ведеться розрізнено, має місце дублювання. Нерідкі випадки розпилення засобів по дрібних темах. Не ведеться координація робіт. Усунути деякі з перерахованих вище недоліків можна було б, відновивши функції головних організацій ведучих наукових установ НАН України.
ЛІТЕРАТУРА
1. Фаворский О. Н., Установки для безпосереднього перетворення теплової енергії в електричну, М., 1965.
2. Алексєєв Г. Н., Перетворення енергії, М., 1966.
3. Рижкин В. Я,, Теплові електричні станції, М.-Л., 1967.
4. Корчевой Ю.П., Майстренко А.Ю. Сучасний стан вугільних електростанцій України і перспективи їхнього розвитку. // Екотехнології і ресурсозбереження. — 1996. — №3. — с.3–8.
5. Аникеев В.А., Копп И.З., Скалкин Ф.В. Технологічні аспекти охорони навколишнього середовища. — Ленінград: Гидрометеоиздат,1982. — С. 287
6. Долинський А., Носач В. Теплоенергетика – джерело фінансових ресурсів., "Дзеркало тижня". Київ, 05 червня 2000 р.
7. Розміщення продуктивних сил (підручник)., за ред. Ковалевського В.В., Михайлюка О.Л., Семенова В.Ф., Київ.,-“Знання”.,-1998,546 с.
8. Соціально-економічна географія України: навч. Посібник., за ред. Проф. Шабіля О.І.-Львів: Світ, 1994,-608 с.
Завантажити реферат