створення водорегулювальних лісосмуг у малолісних районах;
створення водоохоронних лісових насаджень навколо ставків і водойм;
створення суцільних протиерозійних лісопосадок на сильно еродованих круто схилах і непридатних землях, непридатних для використання в сільському господарстві.
Водорегулювальні лісосмуги закладаються на еродованих схилах, використовуваних під сільськогосподарські культури, і призначені для перекладу поверхневого стоку в усередині ґрунтовий. Число лісосмуг і відстань між ними залежать головним чином від крутості і довжини схилу: із збільшенням крутості відстань між лісосмугами зменшується. Розташовуються водорегулювальні лісосмуги уздовж горизонталей. Ширина смуг повинна бути не менш 12,5 м. Скорочення або припинення змиву ґрунту й поліпшення водного режиму водорегулювальними смугами підвищують продуктивність сільськогосподарських угідь у півтора-два рази.
Водоохоронні лісові насадження навколо ставків і водойм створюються для захисту берегів від руйнування, водойм — від замулення продуктами ерозії. Ширина водоохоронних лісових насаджень (смуг) навколо ставків і водойм у залежності від крутості схилу і механічного складу ґрунту коливається від 10 до 20 м.
Лісомеліоративні проти яружні заходи
Лісомеліоративні проти яружні заходи проводяться для призупинення росту і закріплення діючих ярів з метою перекладу поверхневого стоку у усередині ґрунтовий, збільшення протиерозійної стійкості ґрунту, розпилення поверхневого стоку й скріплення ґрунтового ґрунту. Лісомеліоративні насадження, що захищають ґрунт сприяють підвищенню ефективності всіх заходів єдиного протиерозійного комплексу. Застосовуються два види насаджень:
а) прияружні, прибалкові і над верхові лісонасадження;
б) залісення мережного фонду — дна й укосів ярів, балок.
Прияружні і прибалкові лісосмуги створюються на відстані 2—5 м від брівок і над їхніми вершинами для перехоплення стокових вод і скріплення ґрунтового ґрунту кореневими системами з метою уповільнення або повного припинення росту ярів. Ширина прияружних і прибалкових лісосмуг повинна бути не менш 15 м. Над верхові насадження створюються в основному над головними вершинами діючих ярів, ширина їх відповідає ширині балок, що підводять воду; довжина залежить від площі водоскиду.
Суцільне залісення проводиться на укосах ярів крутістю 8° і більш, а також на берегах балок (лощин), що мало придатні для лугових і пасовищних угідь. Залісення укосів ярів допускається тільки в тому випадку, якщо укоси сформували стійкий профіль, тобто кут їхнього природного укосу складає не більш 32° на суглинках і 26° — на супесях.
Лісові насадження на дні яру дозволяють уникнути подальшого його поглиблення. На ранній стадії розвитку дно яру вузьке і залісення зробити важко, тому спочатку усувають загати, а потім дно закріплюють вологолюбними швидко зростаючими породами дерев.
Гідротехнічні спорудження
За допомогою гідротехнічних споруджень виробляється затримка, відвід і безпечне скидання тієї частини атмосферних опадів, що не вдається затримати на прилягаючим до ярів полях агротехнічними й лісомеліоративними прийомами.
По призначенню гідротехнічні спорудження підрозділяються на три групи: затримуючі стікаючі в яр стокові води на прибалковій смузі; здійснююче безпечне скидання поверхневих вод у яри; зміцнювальне дно й укоси яру від подальшого розмиву й руйнування.
Води на прибалковій смузі затримують, влаштовуючи систему валів, що перехоплюють у самого яру ту частину поверхневих вод, що не була затримана на водозборі. Вали, що затримують воду, споруджують паралельно горизонталям поверхні на відстані не менш 15 м від вершини зростаючого яру або ерозійного схилу, щоб запобігти скидання усієї води при одиночному прориві. Через 50—150 м під прямим кутом до осі вала будують перемички, а для скидання незатриманого стоку — водозливи. Для спорудження валів, що затримують воду, і перемичок більш придатні суглинні ґрунти.
Щоб води, що скидаються в яр не розмивали його дно, у руслі яру встановлюють систему поперечних стінок, що розбивають подовжній профіль дна на ряд терас. Дерев'яні і плотові загати застосовуються тільки у вибалках, тому що термін їхньої дії не перевищує двох-трьох років. Закріплені яри, перетворені в задернену балку, використовують у сільському господарстві. Багате мулистими відкладеннями дно відводять під штучні луги, а укоси — під деревні насадження або під ягідники.
Система землеробства, що захищає ґрунт
Велику шкоду ґрунтам наносить багаторазова механічна обробка: оранка, культивація, боронування і т.д. Усе це підсилює вітрову й водну ерозію. Тепер на зміну традиційним методам обробки ґрунтів поступово приходять методи, що захищають ґрунт, із помітно меншим обсягом механічного впливу. Ґрунт у результаті такої обробки, що щадить, здобуває майже ідеальні якості: вона не ущільнюється, стає в достатньому ступені пухкої, із численними невеликими ходами, що сприяють провітрюванню і швидкому відводу води після сильних злив, що запобігає утворенню застійної вологи. При оранці така структура була б зруйнована. Оскільки при обробці, що щадить, земля може усмоктувати вологу у великих кількостях і відводити її надлишки, ґрунт не вимивається і не вивітрюється.
Щоб важкі трактори не ущільнювали і не руйнували ґрунт, важливо «узути» їх в особливі шини низького тиску. Цю складну задачу вдалося вирішити конструкторам Українського державного НДІ КГШ із міста Дніпропетровська. Розроблені ними шини наднизького тиску мінімально травмують ґрунт.
Велике значення має впровадження безплужної системи землеробства, що захищає ґрунт. Тільки перехід від відвальної оранки до безплужної обробки зменшує змив ґрунту в 2—4 рази. А доповнення її щілюванням на схилах крутіше 1° зменшує змив ґрунту в 18—23 рази. Безплужна обробка запобігає появі курних бур, у значній мірі знижує потенційну засміченість орного шару насіннями бур'янистих рослин, очищає ґрунт від бур'янів, що, у свою чергу, дозволяє зменшити пестицидне навантаження.
Безплужна обробка, сповільнюючи нітріфікаційні процеси в ґрунті, зменшує зміст вільних нітратів у сільськогосподарській продукції, тобто дозволяє виростити екологічно чисту продукцію.
Оранка з оборотом шару, що сторіччями культивується у вітчизняному землеробстві, порушує природні закони ґрунтоутворення й усередині ґрунтові взаємозв'язки. Справа в тім, що верхні обрії ґрунту заселені аеробною біотой, що вимагає для життя кисень, а нижні обрії, навпаки, — анаеробною біотой, для якої кисень згубний. З оборотом шару ґрунтова біота стає нежиттєвою і гине, перетворюючи орний шар у наполовину інертну порошкоподібну масу, порушуючи усередині ґрунтові взаємозв'язки. Щоб після такого утручання відновити рівновагу, потрібно систематична бесплужна обробка протягом 5—10 років.
Безплужна обробка ґрунту — високоефективний агро меліоративний прийом. Річний влагонакопичувальний ефект її дорівнює 30—50 мм, що стабілізує землеробство, особливо під час сильних посух. Таким чином, безплужна система землеробства, що захищає ґрунт — альтернатива загрозливої екологічної ситуації, що створилася в сільськогосподарському виробництві.
Завантажити реферат