План:
1. Характеристика сучасного стану процесу інформатизації в Україні (розвиток електронної галузі, розвиток інформаційних технологій). Державна інформаційна політика.
2. Характеристика законодавства України щодо захисту інформаційного простору.
3. Перспективи створення системи захисту інформації в Україні.
У 1998 р. Україна стає на новий шлях в розвитку економіки. Після довгих років закритої командної економіки нелегко пристосуватись до ринкової , яка тісно пов’язана із світовим ринком. Входження у світові економічні відносини пов’язане для України з безліччю проблем, однією з яких є невідповідність рівня розвитку ринку інформації в Україні світовому.
Світовий ринок насичений найсучаснішими технологіями, тому надзвичайно швидко реагує на будь-які економічні процеси. Отже, держави, які через свою слабку інформаційну базу не в змозі миттєво відреагувати на ті, чи інші процеси, несуть значні втрати, які іноді настільки відчутні, що можуть призводити до різних кризових ситуацій в країні (інфляція, криза виробництва і т. д.).
Саме тому Україні сьогодні необхідно проводити державну політику у сфері інформації. Процес інформатизації надзвичайно дорогий навіть для розвинутих країн, але цілком зрозуміло, що якщо не зробити це “сьогодні”, то “завтра” втрати можуть бути надзвичайно великими.
В першу чергу я б хотіла зробити наголос на розвитку телекомунікаційної галузі в Україні. Після проголошення в серпні 1991 р. незалежності України мережа електрозв’язку колишнього СРСР на українській території повністю перейшла під юрисдикцію Міністерства зв’язку України. На той час до його складу ввійшли лише сім підприємств та організацій, а саме: українське підприємство міжнародного та міжміського зв’язку та телебачення “Укртек”, “Київський телеграф”, Київська міська радіотрансляційна мережа, Центр інформаційних технологій, державний інститут розвідування та проектування засобів і споруд зв’язку “Укрзв’язокпроект”, державний інститут розвідування та проектування засобів і споруд зв’язку “Діпрозв’язок”, а також “Закарпаттелеком”.
З кожним роком телефонний зв’язок України набуває все більшого розповсюдження. Так порівнюючи з 1991 р., коли в Україні налічувалося 7630 тис. номерів телефонів, що становило 14,6 номера на 100 осіб населення, в 2001 р. телефонна щільність досягла понад 19,8 телефонних номерів. У Києві цей показник дорівнює 44,7. На телефонній мережі загального користування працюють 46 АМТС, у тому числі 19 аналогових та 27 цифрових. Цифрові АМТС встановлено в усіх обласних центрах України, а також в Кривому Розі та Севастополі. Цифрова АМТС у Києві виконує функції міжнародної. Для раціональнішого використання міжнародних каналів та підвищення надійності міжнародної мережі України у Львові введено в експлуатацію другий міжнародний центр комутації (МКЦ).
Є ряд підприємств, що функціонують на телекомунікаційному ринку України:
Інфоком – створення, технічне обслуговування мереж та надання послуг документального електрозв’язку.
Утел – надання послуг міжнародного та міжміського телефонного зв’язку.
Український мобільний зв’язок – будівництво, технічне обслуговування та надання послуг стільникового радіозв’язку.
Елсаком-Україна – надання послуг в системі мобільного супутникового зв’язку “Глобалстар”.
Телесистеми України – впровадження і технічне обслуговування засобів фіксованого абонентського радіодоступу.
Телекомінвест – залучення коштів населення та господарчих об’єктів для розвитку місцевих телефонних мереж.
Географічне розташування України – надто вигідне з точки зору організації транзитних маршрутів на шляху з Європи в Азію. Цим зумовлена участь України в багатьох міжнародних телекомунікаційних проектах, а саме: ІТУР, TEL, TAE, BSFOCS.
ІТУР (Італія, Туреччина, Україна, Росія) – це перша міжнародна морська підводна волоконно-оптична лінія зв’язку, співвласником якої стала Україна як суверенна держава. Систему здано до експлуатації в жовтні 1996 р. Волоконно-оптичний кабель зв’язку прокладено у Середземному та Чорному морях по трасі Палермо-Стамбул-Одеса-Новоросійськ. Систему ІТУР в інтеграції з іншими міжнародними проектами (TEL, TAE, BSFOCS, FLAG) забезпечує Україні вихід на цифрові телекомунікаційні мережі країн Європи, Близького Сходу, Середньоазіатського регіону, Індокитаю.
TEL(Транс’європейські лінії) реалізується з метою створення єдиної загальноєвропейської наземної волоконно-оптичної цифрової системи зв’язку загальною довжиною понад 14 тис. км., яка з’єднає національні телекомунікаційні мережі 18 країн Європи. Українськими національними сегментами TEL є: Львів – Краків (Польща), Ужгород – Кішварда (Угорщина), Ужгород – Михайловце (Словаччина), Київ – Львів (“Захід”), Чернівці – державний кордон Молдови, Чернівці – державний кордон Румунії.
TAE (Трансазійсько-европейська волоконно-оптична лінія зв’язку) загальною довжиною близько 27 тис. км проходить по маршруту Великого шовкового шляху від Шанхаю (Китай) через всю Центральну та Середню Азію, країни Закавказзя та Європи до Франкфурта-на-Майні (Німеччина). Українські національні сегменти становлять понад 2,3 тис. км загальної траси ТАЕ.
BSFOCS(Black Sea Fiber Optic Cable System – підводна морська волоконно-оптична кабельна система “Чорне море”) це проект передбачає будівництво та експлуатацію підводної кабельної системи загальною довжиною 1500 км, яка пройде по акваторії Чорного моря від Варни (Болгарія) через Одесу (Україна) до Новоросійська (Росія). Завдяки існуючій мережі ВОЛЗ на національних маршрутах та міждержавних ділянках з Польщею, Білоруссю, Росією, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою, Італією, Туреччиною Україна вже сьогодні пропускає на Європу значну частину транзитного трафіку, що надходить з інших країн.
Основні тенденції розвитку ринку послуг електрозв’язку
Темпи розвитку мобільного наземного зв’язку України досить динамічні. За відносним приростом кількості користувачів мобільним зв’язком Україна стала лідером серед східноєвропейських країн. До складу системи мобільного радіозв’язку належать:
· Стільникові системи – територія обслуговування покривається мережею базових станцій, що забезпечують безперервним зв’язком абонентів, котрі переміщуються по всій цій території;
· Транкінгові системи – передавання інформації передусім відомчого або технічного характеру (мають радіальну або радіально-зональну структуру);
· Системи персонального радіовиклику – передавання сигналів виклику та різноманітних повідомлень;
· Супутникові системи рухомого зв’язку самостійного призначення, які можуть бути доповненням до стільникових систем радіотелефонного зв’язку.
Розвиток телекомунікаційної галузі найкраще проявився в 2001 році у сегменті мобільного зв’язку. На початок січня 2002 року чисельність власників мобільних телефонів досягла 2 млн 200 тис. Таким чином, за рік кількість клієнтів операторів мобільного зв’язку в Україні збільшилася майже втроє (наприкінці 2000 р. було 800 тис. користувачів). Сьогодні вже майже 4,5% жителів України мають мобільні телефони. Звичайно, до середньосвітового показника забезпеченості мобільним зв’язком (15%) нам ще далеко. Однак характерно, що за питомою вагою послуговувачів мобільним зв’язком Україна вже наздогнала Росію, де абонентами стільникових операторів є близько 6,5 млн чоловік (з них 5 млн – у Москві, та 1 млн – в Сан-Петербурзі). Але для розвинутих країн вважається нормальним, коли мобільним телефоном користується кожний другий житель країни. Отже зазначимо, що перспективи зростання в українських операторів мобільного зв’язку досить значні.
Завантажити реферат