Норми права в системі нормативного регулювання

Діючи свідомо, люди разом з тим не вільні у виборі характеру діяльності. Вони повинні вважатися з об'єктивною дійсністю, з вихід­ними передумовами людського існування. Ставлячи перед собою ви­значені цілі, люди не можуть не враховувати тієї об'єктивної детермі­нації, що з'являється перед ними як суспільна необхідність.

Соціальна діяльність і суспільні відносини опосередковані сві­домістю і тому виступають як вторинне, похідне від матеріальних умов життя суспільства, від буття. Але ця характеристика коректна тільки в рамках основного гносеологічного питання, що розкриває первинність буття і вторинність явищ, зв'язаних зі свідомістю.

У системі суспільних відносин варто виділяти виробничі, еко­номічні відносини, що складаються об'єктивно, не залежно від свідомо­сті людей. Але незалежність цих відносин від свідомості людей аж ніяк не означає, що вони розвиваються крім свідомості і волі людей. Ця не­залежність означає лише те, що кінцевий результат таких відносин є, як правило, іншим, чим той, котрий переслідували індивіди у своїй конк­ретній предметній діяльності. Діяльність, поводження людей у вироб­ництві «виходять від свідомої волі й особою мети індивідів, проте су­купна цілісність цього процесу виступає як деякий об'єктивний зв'язок, що виникає стихійно: хоча вона і виникає від взаємодії свідомих інди­відів, але вона не укладена в їхній свідомості й у цілому їм не підле­гла». Як видно з даного положення, об'єктивний зв'язок індивідів у процесі виробництва також породжений їхньою діяльністю. Тому «не можна розглядати виробничі відносини незалежними від виробничої діяльності людей, тому що вони не мають окремість свого буття, бу­дучи елементом соціальної діяльності як способу існування соціальних систем об'єктів». Звідси випливає, що вся система суспільних відносин, у тому числі і відносини виробничі, є результатом діяльності індивідів, наділених свідомістю і волею, що переслідують свої мети.

Соціальна взаємодія людей об'єктивно виявляється в повторю­ваних актах виробництва, скасування, розподіл, у потребі упорядкувати різноманітні суспільні зв'язки і відносини. Така потреба дозволяє одно­часно з виникненням праці й обміну на самих ранніх етапах розвитку суспільства. «На відомої, дуже ранньої стадії розвитку суспільства ви­никає потреба охопити загальним правилом повторювані щодня акти виробництва, щоб окрема людина підкорялася загальним правилам виробництва й обміну».

Повторюваність явищ і подій виявляє внутрішню закономір­ність їхнього розвитку. Однієї з форм вираження їхніх закономірностей є нормативність явища, процесів, зв'язків, що виражає об'єктивно необ­хідні способи взаємодії явищ і подій як результат предметної практич­ної діяльності людей.

Повторюваність суспільних явищ лежить і в основі закономір­ності соціальної діяльності людей, визначаючи об'єктивно властиві цей діяльності властивості. Такою властивістю соціальної діяльності людей, їхніх суспільних відносин є нормативністю, що виступає як форми вза­ємодії людей, що емпірично складаються на основі історично визначе­ного способу виробництва і що здобувають відносну стабільність і стійкість.

Виникнення соціальних норм і їхній розвиток виражають тен­денцію суспільства до самопідтримки, що виявляється в процесі обміну матеріальними і духовними благами. Об'єкти обміну виступають як ті цінності, що людина прагне одержати, освоїти, і тому обмінні відно­сини здобувають нормативно-коштовний характер, а повторювані і стійкі зв'язки, що виникають у процесі обміни діяльністю, благами ма­теріального і духовного характеру, стають звичними еталонами соціа­льного поводження.

Об'єктивний характер соціальних норм визначається наступ­ними обставинами:

а) соціальні норми виникають з об'єктивної потреби соціальних систем у саморегуляції, у підтримці стабільності і порядку;

б) норма виникає в процесі діяльності людей, об'єктивно обу­мовленої способом виробництва;

в) норма невіддільна від відносин обміну, характер яких також детермінований способом виробництва і розподілу;

г) матеріальні і духовні блага, що виступають об'єктом обмін­них відносин, не довільні, а задані існуючими економічними і соціа­льно-культурними умовами.

Таким чином, об'єктивні соціальні норми – це повторювані і стійкі соціальні зв'язки, що виникають у процесі соціальної діяльності людей по обміні матеріальними і духовними благами і що виражають потребою соціальних систем саморегуляції.

Для розуміння процесу виникнення, розвитку і функціону-вання право­вих норм і систем соціальної регуляції й істотне значення має з'ясу­вання взаємозв'язку, співвідношення і взаємодії правових і інших соціа­льних норм.

Кожній історично сформованій системі соціальної регуляції вла­стивої своєї мети і задачі, своя структура і компоненти, свої особливо­сті в співвідношенні і взаємодії соціальних норм. При цьому взаємодії різних видів соціальних норм у загальному й у цілому вірно відображає нормативний аспект співвідношення і взаємодії різних форм суспільної свідомості, властивому даному суспільству на відповідному етапі його соціально-економічного, духовного і культурного розвитку.

У юридичній науці існують різні розуміння права (нормативне, соціальне, етичне), кожне з який має свої обґрунтування. Для правоза­стосування й інших форм реалізації права першорядне значення має поняття про право як про систему норм.

Що ж таке соціальна норма?

Узагалі слово «норма» прийшло в російську мову з латинської мови, де вживалося в двох змістах:

1. Накутник, схил, яким користалися при вимірах;

2. Керівничий початок, правило, зразок.

Надалі його зміст певним чином змінилося, збагатилося цілим поруч нових значеннєвих відтінків, і в сучасній російській мові «но­рма» вже означає не тільки «правило», «зразок», «керівне початок», але і «узаконене встановлення», «сформований порядок», а також «міра», «розмір чого-небудь», «визначена величина».

Норма права – свого роду абстрактно-типова модель правовідно­сини, що при настанні передбачених нормою умов і обставин може ви­никнути і дійсно виникає в реальному житті, у процесі правового вре­гулювання того чи іншого виду суспільних відносин.

По-нашому (поняттю) представленню, соціальні норми служать вираженням пізнаної необхідності, і в цьому укладається їхня специ­фіка і відмінність від більш широкого поняття «норма», використову­ваного крім іншого для позначення закономірностей, що ще не стали об'єктом соціального відображення. Крім того, відповідно до раніше проведеного семантичного аналізу поняття «соціальна норма» ми не повинні забувати, що воно означає не всяку пізнану необхідність, а тільки таку, котра вступає у виді формообразу, тобто правила, еталона, зразка, матриця поводження і діяльності людей.

На відміну від дослідників, що думають, що соціальні норми представляють собою, «ідеальне відображення об'єктивної діяльності і нормативності форм суспільної свідомості, ми вважаємо, що ідеальним є тільки формообраз, тобто соціальна норма в одному з цілого ряду її дійсних проявів і значень, соціальна норма у вузькому змісті слова (но­рма як позначення автентичного зразка реальної норми сущого).