Суть та значеннягрошового обігу
Регулювання грошового обігу може здійснюватись у двох напрямах: зміни ціни грошей, тобто відсоткових ставок; зміни кількості грошей. Іншими словами, завдяки впливу на рівень попиту на гроші і на рівень їх пропозиції. Цей вплив здійснюється в рамках державної грошово-кредитної політики. З точки зору спрямованості її заходів на зміну динаміки грошової маси і цін, а отже, і купівельної спроможності грошей, вирізняють два основних напрями грошово-кредитної політики: експансіоністський (інфляційний) і рестрикційний (дефляційний). До проміжних належать рефляція- допущення помірних темпів інфляції з метою стимулювання економіки і дезінфляція- зниження темпів інфляції до прийнятних розмірів.
Завдяки цьому були висунуті та обгрунтовані два варіанти антиінфляційних дій: дефляційна політика та політика доходів. Дефляційна політика була націлена на боротьбу з фактором інфляції попиту і включала зменшення державних витрат, збільшення податків, рестрикційну державну політику, високі відсоткові ставки тощо. Але Дж. М. Кейнс не абсотилізував можливостей грошово-кредитної політики з точки зору її впливу на рівень відсоткової ставки та інвестиції. Тому і передбачалося активне використання фіскальної політики.
У рамках дефляційної політики уряд скорочує витрати державного бюджету, збільшує податки та продаж державних цінних паперів. Одним з найпоширеніших інструментів рестрекційної державної політики були: збільшення норм обов′ язкових резервів, що скорочують ліквідність банківської системи та обмежують кредитні операції і зростання облікової ставки, що створює додаткові труднощі в отриманні кредитів. Отже ця політика об′ єктивно обмежена скороченням інвестиційної діяльності й виробництва.
Отже, основні концептуальні підходи до врегулювання грошового обігу в сучасних умовах грунтується на теоретичних засадах кейнсіанського або монетаристського походження. Але ні перший, ні другий ортодоксальний підхід не може претендувати на абсолютну універсальність, оскільки ефективність їхніх інструментів залежить від конкретних історичних умов функціонування відповідної економічної системи. Хоча, з іншого боку, не означа, що жоден із них не повинен бути одразу відкинутим.
Оскільки грошовий обіг треба розглядати в єдності з іншими сферами економіки, а інфляцію- як багатофакторний процес, то й монетарну політику варто впроваджувати одночасно з іншими заходами щодо врегулювання національної економіки в цілому. Тобто регулювання грошового обігу у широкому розумінні передбачає здійснення заходів, спрямованих не лише на монетарну, а й на немонетарну сферу економіки, а отже, потребує комплексного і водночас гнучкого підходу.
До немонетарних заходів регулюванн, які зворотно впливають на грошову сферу, належать, як правило, заходи щодо подолання структурних диспропорцій у виробництві, підвищення його технологічного рівня та рівня ефективності, завдяки чому скорочуються витрати виробництва. Антимонопольна політика теж спрямована на обмеження монопольних цін. Саме в умовах перехідної економіки ці заходи, а також усі інші, що стимулюють економічне зростання, збільшення обсягу виробництва товарів та послуг, мають найбільше значення для стабілізації грошового обігу, закріплення стабільної купівельної спроможності грошей.
Об′ єктивно важливе значення має і фіскальна політика (податки, державні видатки), оскільки, по-перше, через державний бюджет перерозподіляється 30-50% від річного обсягів річного ВВП країни, а по-друге, вона (фіскальна політика) спроможна регулювати як сукупний попит, так і сукупну пропозицію, а отже, і грошовий обіг (опосередковано).
Безумовно на грошовий обіг впливає також і сам ринковий механізм, який саморегулюється через взаїмодію попиту та пропозиції. Зміна останніх, коливання цін впливають на попит і пропозицію грошей, умови надання кредитів. А в сучасних умовах, коли золото ″вийшло″ зі змісту грошей, останні набули винятково кредитного змісту, необхідним стало державне регулювання, де регулювальні функції поступово були закріплені за центральними банками, чия діяльність закономірно стала найважливішою складовою системи державного регулювання економіки.
Монополія ЦБ на емісію банкнот є основою контролю над пропозицією готівки, а його особлива роль у регулюванні банківської системи, формування кредитних ресурсів- для контролю пропозиції безготівкових грошей. А можливості ЦБ щодо зміни умов надання кредиту сприяють регулюванню попиту на гроші.
Емісія грошей ЦБ, що мають кредитну природу, здійснюється під певне забезпечення. Таким забезпеченням є боргові забов′ язання господарських агентів (комерційні векселі, банківські акцепти), уряду, а також іноземна валюта.
Комерційні банки зі свого боку беруть участь у депозитній емісії, яка обмежена обсягами власних і залучення коштів, а також розмірами обов′ язкових резервів, що встановлюються ЦБ. Грошовою базою, або грошима ″високої ефективності″ мультиплікуються банківською системою, то грошова маса в цілому є величиною, похідною від грошової бази. Цей взаємозв′ язок можна виразити формулою:
M=mB,
Де М- грошова маса;
m- мультиплікатор (відношення грошової маси до грошової бази);
В- грошова база.
Впливаючи на грошову базу (на її компоненти ЦБ має безпосередній вплив), ЦБ має змогу впливати на розмір грошової маси в обігу. Але такий вплив інколи перебільшується внаслідок дуже спрощеного механізму розуміння процесу ″створення грошей″, за яким усе залежить від ЦБ. Таким чином, відповідно до цієї позиції грошова ємісія є прерогативою ЦБ. Але ж насправді обсяг пропозиції грошей залежить від складних процесів взаємодії між ЦБ, комерційними банками та населенням. ЦБ як орган монетарного регулювання може безпосередньо впливати не на всю грошову масу, а лише на грошову базу. Взаємозалежність цих двох параметрів значною мірою визначається кредитною активністю комерційних банків через дію грошового мультиплікатора. У чому ж полягає ефект мультиплікатора? Його формула відома:
m= (1 + d) / (r + d),
де m- грошовий мультиплікатор;
d- відношення готівки до депозитів;
r- відношення резервів до депозитів.
Одразу зазначимо вихідне припущення, яке спрощує справжню картину: різниця між різними видами депозитів нівелюється. Величина d залежить, як правило, від переваг населення у розподілі коштів між готівкою та депозитами, на які впливає багато факторів, як-от: зміна рівня споживання, форм платежів і різновидів вкладів, відсотками за вкладами тощо. Величина r знаходиться під визначальним впливом установлених ЦБ норм обов′ язикових резервів, а також імовірних намагань комерційних банків мати надлишкові резерви.
Ці резерви можуть змінюватися в результаті коливань залучених банківських резервів, відсоткової ставки за позиками.
Завантажити реферат