Правопис географічних назв
ГН, що складаються з двох чи трьох слів, пишуться з великої літери, а їх родові позначення – малої: Азовське море, Весела слобода. Але коли вони не сприймаються як родові позначення, то з великої: Біла Церква, Красні ворота.
Назви, запозичені з рос. мови передаються за фонетичним принципом:
е-е: Воронеж, Нева;
е-є: а) Євпаторія, Єнісей; б) після пригол. у –єв-, -єєв-: Лаптєвих (крім р,ц)
ё-йо: Йолкіно;
ё-ьо: мис Дежньова;
ё-о: Рогачов (ч,щ);
э-е: Ельбрус;
и-і: Іркутськ, Сочі;
и-ї: Троїцьк;
и-и: а) після ж,ч,ш,ц перед пригол.: Нальчик; б) Кисловодськ; в) префікс при-: Приморськ; г) Владивосток;
після д,т,з,с,ц,л,н: Гомель;
ы-и: Сивтіркар.
Якщо у рос. геогр. назвах є суфікси –ск, -цк, -ич та інші, то при перекладі на укр. мову ці суфікси замінюються укр. відповідниками - -ськ, -цьк, -ич: Донецьк, Углич, Нижньоамурськ.
Назви залізничних станцій в укр. мові не відмінюються, назви міст, сіл, рік, озер відмінюються. Не відмінюються ГН, що складаються із двох слів: Біла Церква.
Якщо перед назвами островів, річок, озер, гір є означувальне слово, то сама назва не змінюється.
Терміні у ділових паперах
Т. – спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з якої-небудь галузі знання – науки, культури, техніки, політики, економіки.
В діловому стилі свої Т.
Вимоги:
Т. повинен вживатися лише в одній формі (словник). Т. поступово поширюються і переходять в загальнонародний вжиток;
дотримуватись правил утворення похідних форм термінів;
не випускати в обіг слів, утворених кимось.
Т. – група слів мови, яка потребує спеціальної уваги, постійного звірення зі словником, повсякчасного поновлення в памяті значення.
Професіоналізми
П. – слова або вислови, властиві мові певної вузької проф. групи людей.
Виникають:
коли та чи інша спеціальність, або вид занять не має розвинутої термінології (полювання), або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів;
особливо поширені і досить активно поповнюються між людьми.
Нові П. творяться за рахунок словоскладання префіксів та суфіксів.
В діловому спілкуванні вживання П. небажано.
На відміну від термінів, мають емоційне забарвлення.
Синоніми та пароніми
С. – близькі або тотожні слова, що означать одне поняття, але відрізняються одне від одного відтінками чи стилістичним забарвленням.
Синоніміка – явище, властиве усім стилям мови: робітник-працівник, замісник - заступник.
Групи С.:
лексичні – відрізняються смисловими відтінками: відомий-видатний-знаменитий;
стилістичні – стилістичним і емоційним забарвленням: говорити-мовити;
абсолютні – зовсім не відрізняються значенням: століття-сторіччя.
П. – слова, що мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксом, кількістю літер в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки –ся: адрес-адреса, особистий-особовий, виборний-виборчий, дипломат-дипломант.
При читанні тексту з таким словами труднощів не виникає через допомогу словесного оточення, що конкретизує значення, але сумніви виникають при написанні тексту з такими словами.
Книжні слова
К.с. – не закріплені за певною вузькою сферою вживання, за певним видом писемного мовлення слова. Широко використовуються у всіх стилях. До них належать слова, що виражають загальнонаукові поняття і вживаються не в вузькому термінологічному значенні, а в широкому.
При виборі між книжними і розмовними словами, перевага надається книжним словам, бо вони однозначні і висловлюють бажаним чином емоції того, хто укладає документ.
Відтінок книжності може бути різним, від ледве відчутного, до виразного.
Іншомовні слова
І.с. вживаються, коли їх не можливо замінити укр. словами. В документації вживаються лише ті і.с., які одержали міжнародне визначення, або не мають еквівалента в нашій мові.
До міжнародних належать фінансові терміні, поштово-телеграфного звязку: банк, бланк.
Правила вживання:
і.с. повинно бути необхідним. Не слід вживати і.с. як терміні, а як загальновживані слова;
вживати точно в тому значенні, з яким воно запозичено;
не рекомендується в одному документі вживати на позначення одного поняття і запозичене, і власне мовне слово.
Графічні скорочення та абревіатури
Г.с. – в усній мові вимовлюються повністю і скорочуються на письмі. Стандартні скорочення значень метрічних мір пишуться без крапки. Інші скорочення пишуться з крапками на місці скорочення. В графічних скороченнях зберігається написання великих та малих літер, дефісів, не скорочуються слова на голосну літеру, якщо воно не початкове. При збігу двох однакових приголосних, скорочення робиться після першого. При збігу двох і більше приголосних, скорочення можна робити як після першого, так і після останнього.
Види скорочення слів:
для зорового сприйняття – не мають граматичного оформлення, пишуться маленькими літерами: і д.т., до н.е.;
для вживання в усній і писемній формі – пишуться без крапок і мають граматичні форми: а) назви документів; б) назви посад; в) офіційні форми звертання; г) офіційні назви організацій; д) в планово-обліковій документації: ЗДУ, СНД.
Назви ПУО, утворені з частин слів, пишуться з великої літери, якщо це стосується одиничних установ. Складноскорочені назви, утворені з початкових букв власних і загальних імен.
З малої літери пишуться слова, що є родовими назвами: міськрада.
Складноскорочені слова утворені від загальних назв, які функціонують як звичайні слова (такі слова відмінюються): вуз, неп.
Основні риси офіційно-ділового стилю
О.-д.с. задовольняє потреби сус-ва в документальному оформленні різних актів державного, економічного життя і ділові стосунки між людьми.
Риси:
о.д.с. – це послідовність, точність, обєктивність оцінок, що грунтується на логічній основі;
о.д.с. відзначається зростаючою стандартизацією мови, масової документації;
суворі вимоги до лексики, широке використання термінології, відсутність діалектизмів, жаргонів;
синтаксис ділового стилю вимагає прямого порядку слів.
Порушення: 1) використання деяких мовних засобів, властивих іншим стилям мови; 2) вживання нестандартних скорочень.
Підстилі: інформаційний, дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський.
Документ. Класифікація документів
Д. – основний вид ділової мови, засіб організації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища обєктивної дійсності та розумової діяльності людей. Д. сприяють удосконаленню внутрішньої організації будь-якого ПУО.
Д. використовується як джерело і носій інфо і має правове значення.
Д. має бути достовірним, переконливим, відредагованим і оформленим.
Вимоги:
Завантажити реферат