Роль гіпотези в розвитку науки

Роль гіпотези в розвитку науки

Достовірному пізнанню в науковій чи практичній області завжди передує раціональне осмислення й оцінка фактичного матеріалу, що доставляється спостереженням. Ця розумова діяльність супроводжується побудовою різного роду здогадів і можливих пояснень явищ, що спостерігаються. Спочатку пояснення носять проблематичний характер. Подальше дослідження вносить виправлення в ці пояснення. У підсумку наука і практика переборюють численні відхилення, омани і протиріччя і досягають об'єктивно правдивих результатів.

Вирішальною ланкою в пізнавальному ланцюжку, що забезпечує становлення нового знання, є гіпотеза.

Гіпотеза — це закономірна форма розвитку знань, що представляє собою обґрунтоване припущення, висунуте з метою з'ясування властивостей і причин досліджуваних явищ.

Найважливішими серед відзначених у визначенні будуть наступні характерні риси гіпотези.

Гіпотеза — це загальна і необхідна для будь-якого пізнавального процесу форма розвитку знань. Там, де є пошук нових ідей чи фактів, закономірних зв'язків чи причинних залежностей, там завжди є присутня гіпотеза. Вона виступає сполучною ланкою між раніше досягнутим знанням і новими істинами й одночасно пізнавальним засобом, що регулює логічний перехід від колишнього неповного і неточного знання до нового, більш повного і більш точного.

Таким чином, внутрішньо властивому процесу пізнання розвиток визначає функціонування в мисленні гіпотези в якості необхідної і загальної форми такого розвитку.

Побудова гіпотези завжди супроводжується висуванням припущення про природу досліджуваних явищ, що є логічною серцевиною гіпотези і формулюється у вигляді окремого судження чи системи взаємозалежних суджень. Воно завжди має ослаблену епістемічну модальність: є проблематичним судженням, у якому виражене неточне знання.

Щоб перетворитися в достовірне знання, гіпотеза підлягає науковій і практичній перевірці. Процес перевірки гіпотези, який протікає з використанням різних логічних прийомів, операцій і форм висновку приводить у підсумку до спростування або підтвердження і подальшому її доказу.

Отже, гіпотеза завжди містить у собі нужденне в перевірці ймовірне знання. Доведене ж на її основі положення вже не є власне гіпотезою, тому що містить перевірене і яке не викликає сумнівів правдиве знання.

Виникаюче при побудові гіпотези припущення народжується в результаті аналізу фактичного матеріалу, на базі узагальнення численних спостережень. Важливу роль у виникненні плідної гіпотези грає інтуїція, творчі здібності і фантазія дослідника. Однак наукова гіпотеза — це не просто здогад, фантазія чи припущення, а спирається на конкретні матеріали, раціонально обґрунтоване, а не інтуїтивно і підсвідомо прийняте припущення.

Відзначені особливості дають можливість більш чітко визначити істотні риси гіпотези. Будь-яка гіпотеза має вихідні дані, або підстави, і кінцевий результат — припущення. Вона включає також логічну обробку вихідних даних і перехід до припущення. Завершальний етап пізнання — перевірка гіпотези, що перетворює припущення в достовірне знання або спростовує його.

Отже, гіпотезою називається спосіб мислення, котрий поля­гає в побудові припущення про те, що таке досліджува­не явище, та в доведенні цього припущення.

Термін «гіпотеза» уживається з подвійним значен­ням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в ці­лому, який включає висування припущення, його роз­виток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу.

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення «це не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що від­носяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, за­кони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовніш­нього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного яви­ща, роблять на початку здогадане пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять.

Гіпотеза — це форма розвитку наших знань. Мис­лення людини не знає інших способів логічного опра­цювання емпіричного матеріалу і проникнення в сут­ність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Ф. Ен­гельс, даючи оцінку ролі гіпотези в пізнанні, зазначав: «Формою розвитку природознавства, оскільки воно мис­лить, є гіпотеза. Спостереження відкриває який-небудь новий факт, що робить неможливим старий спосіб по­яснення фактів, належних до тієї самої групи. З цього моменту виникає потреба в нових способах пояснення, яка спирається спершу тільки на обмежену кількість фактів і спостережень. Подальший дослідний матеріал приводить до очищення цих гіпотез, усуває одні з них, виправляє другі, поки, нарешті, не буде встановлений у чистому вигляді закон. Коли б ми захотіли чекати, поки матеріал буде готовий у чистому вигляді для закону, то це означало б припинити доти мисляче дослідження, і вже через одне це ми ніколи не дістали б закону».

Побудова гіпотез — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона — система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окре­мо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези.

Гіпотеза може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за анало­гією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути ви­сунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно ви­словлюється часто дедуктивне, а доводиться потім у фор­мі індукції або дедукції тощо.

Гіпотеза — процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези:

1) висування гіпотези;

2) доведення гіпотези.

Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п'ять стадій:

1) вивчення обставин дослі­джуваного явища (збирання фактів);

2) формування гіпо­тези»

3) виведення із гіпотези наслідків (розвиток гіпотези);

4) перевірка цих наслідків на практиці;

5) ви­сновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.

Висування гіпотези. Гіпотеза будується не на голо­му місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукуп­ність фактів, що відносяться до спостережуваного яви­ща, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припу­щення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побу­дова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснює­мо. На підставі зібраних фактів висловлюється припу­щення про те, що таке досліджуване явище, тобто фор­мулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його ви­словлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.