Роль гіпотези в розвитку науки

Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за ана­логією, в інших — вони е висновком індуктивного чи де­дуктивного умовиводу. Наприклад, гіпотеза про існуван­ня життя на Марсі висунута за аналогією. На підставі схожості Марса і Землі в одних ознаках, а саме в тому, що Марс і Земля є планетами сонячної системи, що оби­дві вони обертаються навколо сонця, мають атмосферу, воду, зміну пір року, дня й ночі і т. д., зроблено припу­щення про схожість цих планет і в інших ознаках, а саме, що на Марсі, як і на Землі, існує життя. Гіпотеза Лавер’є про існування планети Нептун була висунута шля­хом дедукції.

Висування припущення, тобто формулювання гіпоте­зи, становить основний зміст гіпотези.

Припущення — головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, зв'язки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення — та серцевина гіпо­тези, навколо якої відбувається вся пізнавальна і прак­тична діяльність. Припущення в гіпотезі — це, 3 одного боку, підсумок попереднього пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостереження і узагальнення фактів; з другого боку — це відправний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрямку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тіль­ки пояснити наявні факти, а й виявити нові факти, на котрі не була б звернута увага, коли не була б висуну­та ця гіпотеза.

Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведеною. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаю­чи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним ме­тодом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслід­ки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповіда­ють дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж на­слідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це озна­чає, що висунута гіпотеза хибна.

Логічний процес виведення наслідків із висунутого припущення і обґрунтування істинності або хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умовно-ка­тегоричного силогізму. Із гаданої причини Л виводять наслідок В. Логічно це виражається в такому судженні;

«Якщо є Л, то є В». Потім наслідок В перевіряють на практиці, чи дійсно він існує. Якщо наслідок В насправ­ді не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного силогізму від відсутності наслідку дохо­дять висновку про те, що й гадана причина Л також не існує, тобто до імовірного висновку про хибність вису­нутої гіпотези.

Види гіпотез. Гіпотеза може пояснити або явище (подію) в ціло­му, або якийсь окремий бік явища, одну його властивість, один зв'язок. Тому розрізнюють гіпотези загальні й часткові.

Загальна гіпотеза — це припущення, котре пояснює причину явища або групи явищ у цілому.

Часткова гіпотеза — припущення, яке пояснює якийсь окремий бік чи окрему властивість явища чи події.

Так, гіпотеза про походження гір — це загальна гіпотеза, а гіпотеза про походження якоїсь однієї гори —часткова гіпотеза. У судовому дослідженні припущення про злочин у цілому є загальною гіпотезою, а припущен­ня, що пояснює окремий бік злочину, наприклад, при­пущення про мотив злочину, про шлях проникнення зло­чинця до приміщення, про спосіб скоєння злочину тощо е частковою гіпотезою.

Поділ гіпотез на загальні й часткові має сенс, коли ми співвідносимо одну гіпотезу з другою. Цей поділ не є абсолютним, гіпотеза може бути частковою стосовно однієї і загальною стосовно інших гіпотез.

Окрім загальних і часткових гіпотез, існують гіпотези наукові й робочі.

Наукова гіпотеза—це гіпотеза, що пояснює закономірність розвитку явищ природи і суспільства. Таким є, наприклад, гіпотеза про походження сонячної системи гіпотеза про походження життя, гіпотеза про походження людини, вулканів, нафти тощо.

Робоча гіпотеза — це тимчасове припущення або здогад, яким користуються, будуючи гіпотези. Робот гіпотеза є припущенням — пробою, тимчасовим варіантом, що допомагає побудувати ту чи іншу гіпотезу. Робоче гіпотеза дає змогу перевірити, чи можна це явище якось пояснити. Висунувши робочу гіпотезу і переконавшись що вона не може пояснити явище, котре нас цікавить, чи пояснює його неправильно, її відкидають, заміню­ють іншою робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза створює­ться як тимчасовий здогад, тобто таке припущення, кот­ре пояснює явище умовно. За допомогою таких робочих гіпотез тимчасово групують факти, а потім уже її формулюють. Робоча гіпотеза може стати в ході подаль­шого дослідження науковою гіпотезою.

У боротьбі конкуруючих гіпотез велику роль грають так називані вирішальні експерименти. Вони проводяться тоді, коли з цих гіпотез удається дедукувати наслідки, що суперечать один одному, але які можна зіставити з даними експерименту. Підтвердження наслідків однієї гіпотези буде свідчити про спростування наслідків іншої. Останнє означає, що і гіпотеза, з якої отримані такі наслідки, також повинна бути визнана помилковою. Гіпотеза, альтернативна їй, хоча і не визнається поки істинною, але здобуває велику імовірність.

Досягнення багатьох цілей неможливо без вирішення комплексів проблем і завдань. Розглядаючи ці комплекси, ми з необхідністю виходимо на одне з найважливіших, але слабко вивчених понять методології науки - поняття науково-дослідної програми.

Науково-дослідну програму можна представити як ієрархію завдань і проблем по досягненню творчого результату. Не виключається, що в якості такого може виступати деяка загальнолюдська цінність, наприклад, істина або творчість сама по собі. Це робить науково-дослідну програму ієрархічною системою, що володіє нежорсткими, навіть розпливчастими характеристиками. Принципово нежорсткими повинні бути програми, спрямовані на дослідження систем, що самоорганізуються.

Проте в структурі науково-дослідної програми, жорстка вона або ж ні, правомірно виділяти хоча б деякі проміжні і кінцеві цілі, співвідношення яких із засобами означає постановку відповідних задач або проблем. У залежності від характеру останніх потрібно розрізняти програми реалізовані і нереалізовані, реалізовані актуально і потенційно, оптимальні і неоптимальні. На відміну від нереалізованої програми реалізована у своїй структурі містить розв'язні задачі і проблеми. Програму, реалізовану актуально, можна представити як сукупність субординованих розв'язних задач. Структура потенційно реалізованих програм відрізняється наявністю не тільки актуально розв'язних задач, але і проблем. Оптимальною є актуально реалізована програма, у якої умови кожної задачі не є надлишковими, тобто вони необхідні.

Таким чином, форми знань, що розвиваються, знаходяться між собою в нерозривному зв'язку і взаємозумовленості. У той же час у процесі наукового дослідження кожна з них відповідає строго визначеному етапу. Орієнтація в цих формах, знання методологічних вимог - необхідна якість кожного дослідника.