1.6 Єкатерина I Олексіївна
(5.04.1684 - 6.05.1727)
Імператриця Всеросійська(28.01.1725 - 6.05.1727) Після смерті Петра I при дворі утворилися дві партії. Одна з них, у якій входили Репнін, Голіцин і князья Долгорукови, відстоювала права Петра Олексійовича, малолітнього онука Петра I і сина царевича Олексія. Проте за підтримкою гвардійських полків Меншиков і Толстой збудували на престол удову Петра I Єкатерина, що підтримували також і впливові члени Синоду - Феодосій Псковський і Феофан Новгородський. Спадкоємцем престолу був оголошений онук Петра I великий князь Петро Олексійович. Єкатерина (справжнє ім'я Марта), дочка литовського селянина Самуіла Скавронського, була другою дружиною Петра Великого. У 1715 році при водохрещенні в православну віру вона була наречена Єкатериною Олексіївною. Єкатерина була слабкою жінкою, схильної різноманітним впливам. Вона не мала ніякої програми дій і в усім покладалася на радників. Для важливих державних справ була заснована Верховна таємна рада, серед шести членів якого був соратник Петра Великого Олександр Меншиков. Раді придавалось значення законодавчого органа: жодний указ государині не міг бути виданий без обговорення в Раді. Після смерті Петра уся вага тягаря правління і відповідальності ліг на "пташеняти гнізда Петрова", що здебільшого виявилися недієздатні до самостійній діяльності. Тривалі війни, що вела Росія, позначилися на фінансах країни. Через неврожаї піднялися ціни на хліб, у країні наростало невдоволення. Щоб запобігти повстання, був знижений подушний податок ( із 74 до 70 копійок). Верховна таємна рада ліквідувала органи місцевої влади, створені Петром I, і відновив владу воєвод. В роки правління Єкатерини I відбулися і такі події, як відкриття Академії наук, організація Морської експедиції В.Беринга, установи ордена Св. Олександра Невського. У царювання Єкатерини I Росія вела війну з турками в Дагестані і Грузії. Задум Єкатерини повернути герцогу Голштинському віднятий датчанами Шлезвіг викликав військові дії з боку Англії і Данії. Стосовно Польщі Росія намагалася звістки мирну політику. Підприємницький і далекоглядний Меншиков розумів, що коли влада перейде до Петрові, він загубить свій вплив при дворі. Меншиков домігся в Ектерини згоди на шлюб своєї дочка з царевичем Петром Олексійовичем . Навесні 1727 року Єкатерина захворала гарячкою і 6 травня померла. У заповіті, підписаному замість хворий матері царівною Єлизаветою Петрівною, спадкоємцем престолу призначався царевич Петро Олексійович.
1.7 Петро II Олексійович
(12.10.1715 - 18.01.1730)
Петро Олексійович, онук Петра I, вступив на престол за заповітом імператриці Єкатерини I. Вихованню й освіті Петра Олексійовича приділялося не особливо багато уваги. незабаром після смерті Єкатерини I на чолі вчителів молодого імператора став А.И.Остерман, якому допомагали академік Гольдбах і архієпископ Феофан Прокопович. Щоб не загубити впливу при новому государі, Меншиков негайно обручив Петра зі своєю дочкою Марією і незабаром видалив від подвір'я неприємних йому осіб. Самовладдя і зарозумілість тимчасового правителя дратували багатьох придворних. Та й сам молодий імператор не любив Меншикова. Цим скористалися князі Довгорукі, що переконали Петра заарештувати Меншикова. Меншиков разом із сімейством був засланий у Сибір, а усе його майно було конфісковано. Так закінчилося його розпорядження державою. Петро II із своїми наближеними оселився в Москві і майже увесь час проводив на полюванні. Для зміцнення своєї влади при дворі 19 листопада 1729 року Довгорукі улаштували заручення Петра II із князівною Катрею Олексіївною Довгорукою. Петро II оголосив себе супротивником перетворень Петра I і ліквідував створені його дідом установи. Уся повнота влади перейшла до верховної таємної ради. Іноземні посли писали, що "усе в Росії в страшному безладді". верховна таємна рада збиралася рідко, а Петро II цілком віддавався розвагам і не піклувався про справи державні. У січні 1730 року імператор занедужав віспою і незабаром помер. З смертю Петра II припинився рід Романових по чоловічій лінії. Після смерті Петра II Верховна таємна рада обрала на престол дочку царя Іоанна V Ганну Іоаннівну, удову герцога Курляндського.
1.8 Ганна Іоанівна
(28.01.1693 - 17.10.1740)
Ганна Іоанівна була обрана на престол у січні 1730 року після того, як не залишивши заповіту помер від віспи імператор Петро II. З смертю Петра II, онука Петра Великого, припинилася чоловіча лінія вдома Романових. Російський престол перейшов до нащадків царя Іоанна Олексійовича. обрання на престол старшої дочки царя Катрі, чоловіка принца Мекленбургського, було визнано незручним і на царство запросили другу дочку Іоанна Олексійовича, що герцогиню Курляндськую Ганну. При обранні на престол Ганна Іоанівна підписала "кондиції", пред'явлені їй Верховною таємною радою й обмежуючи її верховну владу. За планом, виробленому князем Д.М.Голіциним, у Верховній таємній раді обговорювався проект конституції, по якому імператриця могла розпоряджатися тільки своїм подвір'ям, а верховна влада повинна була належати Верховній таємній раді. Проте при вступі на престол Ганна розірвала підписані нею в Митаве "кондиції". Ганна Іоанівна не одержала належного виховання й освіти і все життя залишалася малограмотної. Її улюбленими розвагами були верхова їзда і полювання. Ганну Іоаннівну відрізняли досить грубі смаки - її веселили клоуни, а в театрі вона віддавала перевагу спектаклі з бійками. Прагнення до розкоші в імператриці прекрасно вживалось із неохайністю. Ставши імператрицею, Ганна почала піднімати іноземців і піддала опалі російську знати. Вся влада в країні фактично належала канцлеру Остерману і фавориту Ганни Эрнесту Іоганну Бірону, викликаному нею з Курляндії. На чолі армії теж стояв німець - фельдмаршал Мініх. Верховна таємна рада була скасована. Інакомислення жорстоко переслідувалося: всіх осіб, що здавалися небезпечними, піддавали насильству або засилали в Сибір. Жорсткість кріпосного права і податкової політики у відношенні селян призвели до народних хвилювань і масової втечі селян, що розорилися, на околиці Росії. Утримання подвір'я обходилося в 5 разів дорожче, чим при Петрові I, незважаючи на те, що в казні не було грошей. Проте в сфері освіти відбулися деякі позитивні зміни: був заснований Сухопутний шляхетний кадетський корпус для дворян, при Сенаті було створене училище для готування чиновників, при Академії наук була відкрита семінарія на 35 юнаків. До цього ж часу відноситься більш правильний апарат пошт, а також створення поліції у великих містах. Зовнішня політика Росії після смерті Петра I надовго виявилася в руках барона А.И.Остермана. У 1734 році Росія вступила у військовий конфлікт із Францією за "польську спадщина". Перемога Росії сприяла затвердженню на польському престолі короля Августа III. У 1735 році була почата війна з Туреччиною, що завершилася в 1739 році Бєлградським миром. Незважаючи на успіхи російської армії, Росія змушена була піти на серйозні поступки: вона одержала міцність Азов без зміцнень і без права тримати там гарнізон; Росія також не мала права тримати флот на Чорному морі. Війни, що Росія вела в царювання Ганни Іоанівни, не доставляли імперії вигод, хоча і піднімали її престиж у Європі. 17 жовтня 1740 року у віці 47 років Ганна Іоанівна померла. За заповітом імператриці престол після її царювання повинний був відійти нащадкам її сестри Єкатерини Мекленбургської, дочка якої Єлизавета-Єкатерина-Христина прийняла православ'я і була наречена Ганною. У 1740 році в Ганни Леопольдівни, виданої заміж за принца Брауншвейгського Антона-Ульріха, народився син Іоанн. Незадовго до смерті імператриця Ганна Іоанівна оголосила немовля спадкоємцем престолу. Регентом при Іоаннові вона призначила герцога Бірона.
Завантажити реферат