1.14 Олександр I Павлович
(12.12.1777 - 19.11.1825)
Олександр I - старший син імператора Павла I і його другої дружини імператриці Марії Федорівни. Він вступив на престол після убивства свого батька в результаті змови. Вихованням Олександра займалася його бабка Єкатерина II, що підібрала вихователів і написала для нього спеціальне наставляння. Проте освіту великого князя не було завершено через раннє одруження. Перша половина царювання Олександра I пройшла під знаком помірно-ліберальних реформ. Імператор даровав свободу ув'язненим і засланим його батьком, видав указ про знищення катувань, відновив дію Жалуваних грамот 1785 року. Всі ці міри, а також особиста чарівність Олександра зробили його дуже популярним у російському суспільстві. У цей час були зроблені важливі перетворення й в адміністративній системі імперії: у 1802 році були засновані міністерства і Державна рада. У 1803 році був видано Указ про вільних хліборобів, по якому поміщикам дозволялося звільняти селян із землею по висновку обоюдноузгоджених умов. Проте помітного практичного значення цей указ не мав. У Росії в ці роки була створена система середніх і нижчих навчальних закладів, засновані Харківський, Казанський і Санкт-Петербургский університети. Після 1812 року на зміну М.М.Сперанскому, що був статс-секретарем при дворі Олександра I, приходить реакційно настроєний граф А.А.Аракчеев, що призводить до змін у внутрішній політики. Відновляється право поміщиків засилати кріпосних без суду в Сибір, створюються військові поселення. Закордонні походи 1813-1814 р. познайомили російських людей із західноєвропейським життям і політичними рухами в західному суспільстві. У Росії стали з'являтися різноманітні опозиційні гуртки як монархічного, так і вкрай республіканського толку. Згодом частина з них перетворилася в таємні товариства, що виступають проти існуючого політичного устрою. В зовнішній політиці в першому десятилітті XIX сторіччя Росія лавірувала між Англією і Францією. У 1805-1807 р. Росія брала участь у війнах проти наполеонівської Франції, що закінчилися в 1807 році підписанням Тильзитського миру, по якому Олександр I визнав усі завоювання Наполеона й обидва імператори зобов'язалися бути союзниками при веденні військових дій. Але в 1810 році відношення між Росією і Францією прийняли відверто ворожий характер. Війна між Росією і Францією почалася влітку 1812 року. Російська армія, позбавив країну від загарбників, завершила звільнення Європи тріумфальним в'їздом у Париж. Війни, що успішно закінчилися, із Туреччиною (1806-1812 р.) і Швецією (1808-1809 р.) зміцнили міжнародне положення Росії. У царювання Олександра I до Росії були приєднані Грузія (1801 р.), Фінляндія (1809 р.), Бессарабія (1812 р.), Азербайджан (1813 р.). У 1825 році під час поїздки в Таганрог імператор Олександр I сильно застудився і 19 листопада 1825 року помер. Він похований у Петропавловськом соборі в Санкт-Петербурзі.
1.15 Микола I Павлович
(25.06.1796 - 18.02.1855)
Після смерті Олександра I Росія майже місяць жила без імператора. По праву престолонаслідства після Олександра I, що не лишив нащадка, Російським государем повинний був стати брат покійного імператора Костянтин Павлович. Але на початку 1820-х років Костянтин зрікся від престолу на користь молодшого брата Миколи і своє зречення оформив офіційним листом до Олександру I. Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра I великий князь Микола Павлович тотчас присягнув Костянтинові і повелів призвести до присяги усі полки. Сенат також розіслав указ про приведення всіх чинів до присяги на вірність новому імператору. Тим часом у Державній раді розкрили пакет із зреченням Костянтина. На 14 грудня 1825 року була оголошена присяга Миколі Павловичеві. У той же день відбулася спроба державного перевороту, названа пізніше повстанням декабристів. День 14 грудня зробив незгладиме враження на Миколу I і це відбилося на характері всього його царювання. Він писав своєму брату: "Дорогий Костянтин, Ваша воля виконана: я - імператор, але якою ціною, Боже мій! ціною крові моїх підданних"1. Миколи I до престолу не готували. Він одержав військово-інженерну освіту і займав посаду генерал-інспектора армії по інженерній частині. Микола мав характер жорстокий і деспотичний, не любив ніяких теорій і харчував недовіру до наукового знання взагалі. Царювання Миколи I - період найвищого розквіту абсолютної монархії в її військово-бюрократичній формі. У управлінні державою переважав військовий елемент, військові призначалися на усі важливі державні посади, очолювали всі міністерства. Витрати на чиновників і армію поглинали майже всі державні засоби. В роки правління Миколи був складений Звід законів Російської імперії - кодекс всіх існуючих до 1835 року законодавчих актів. У 1826 році був заснований Секретний комітет, що займався селянським питанням. У 1830 році був вироблений загальний закон про стани, у якому проектувався ряд поліпшень для селян. Для початкового навчання селянських дітей було улаштовано до 3 тисяч сільських училищ. У 1842 році був виданий закон, що давав можливість поміщикам звільняти селян, наділяя їхньою землею, у відповідь на визначені повинності або оброк. Сам Микола I вважав, що кріпосне право - це зло, але ще великим злом була б негайна його руйнація. У 1835 році був заснований Загальний статут імператорських Російських університетів. А в 1850 році була припинена посилка учнівських університетів для наукових занять за межу і підвищена плата за навчання, що зменшило кількість студентів. При Миколі I були засновані Військова і Морська академії, вікрито 11 кадетських корпусів. У правління Миколи Павловича було улаштовано до 10 тис. верст шосейних доріг, біля 1 тис. верст залізничної колії (перша залізниця від Санкт-Петербурга до Царського Села була відкрита в 1836 році, а до Москви - у 1851 році). Було проведено 2 тис. верст електричного телеграфу. В роки царювання Миколи I зросла роль таємницею політичної поліції - Третього відділення Власної його імператорського величства канцелярії. Кращі представники суспільної думки - історики, письменники, журналісти - були стиснуті у своїй літературній діяльності й особистому житті. Так поступово створювалася відчуженість між урядом і передовою частиною суспільства. Основним питанням зовнішньої політики Миколи I був східний. У перший же рік його правління Росія початку війну з Персією, по закінченні якої, у 1828 році, до Росії були приєднані Єриванськая і Нахічеванська області. Війна Росії з Туреччиною (1827 р.) закінчилася визнанням незалежності Греції. Продовжувалося завоювання Кавказу і посилювалося рух росіян у Середню Азію. Війна, що почалася в 1853 році на Дунаї і Кавказі, була перенесена в Крим, де супротивники Росії (Англія, Франція, Туреччина, Сардинія) осадили Севастополь, що служив базою російського Чорноморського флоту. Кримська війна закінчилася поразкою Росії. По Парижському трактату 1856 року Чорне море було оголошено нейтральним і право мати на ньому флот Росія повернула собі лише в 1871 році. Не бажаючи визнавати хибність своїх поглядів і переконань, що призвели країну не тільки до військової поразки, але і до катастрофи всієї, здавалося б, чітко налагодженої системи державної влади, імператор Микола I, як вважають, свідомо прийняв отруту і раптово помер18 лютого 1855 року.
Завантажити реферат