· диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних та кабельних виробах ;продукції текстильної,целюлозно-паперової та медичної промисловості лише наполовину, відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу,устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо;
· незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі, питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинутих країнах вона досягає 50-60%).
Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації може призвести не лише до консервації, але й до негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше і швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:
· науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;
· підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економі ки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;
· створення умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.
За умов кризового стану і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національної економіки України а також з урахуванням її виробничо-ресурсного потенціалу та ряду порівняльних переваг очевидно є етапність у проведенні нової економічної політики в цілому і в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації зокрема. На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації, зупинити процес падіння виробництва і створити комплекс умов для виходу економіки з кризового стану. На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок динамічної науково-технічної та інвестиційної діяльності. У відносно довгостроковій перспективі (третій етап) можливе створення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньозбалансованої та глибоко інтегрованої структури світового господарства. Отже необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку внутрішньоекономічних факторів.
Ступінь інтегрованості нашої держави в світові структури та об’єднання є об’єктивним критерієм трансформації українського суспільства, показником реального стану України, оцінкою дієздатності її еліти, ефективності тих політичних перетворень, які здійснюються у нас з 1991 року.
Друга проблема, яка впливає на інтеграційні орієнтири нашої держави – це проблема основних етнополітичних комплексів та фобій, що визначають або суттєво впливають на політику України. Перш за все, серед фобій, які стали стійким національним надбанням і супроводжують українську історію мало не від її початків, необхідно виокремити примару, або страх периферійності. Погранична межева геополітична роль України не лише наклала на її минувшину трагічний відбиток, а й сформувала в її еліти стійке прагнення позбутися окраїнної ролі. Україна відігравала роль периферії для багатьох традиційних центрів (найважливіші з них: Константинополь, Стамбул, Москва, Варшава, Відень і Берлін). На жаль і сьогодні в загальній європейській “системі координат” українське становище не зазнало принципових змін, змінилися лише центри. Тепер ми маємо справу з такими інтегрованими центрами впливу, як НАТО, ЄС, з одного боку, та СНД -з другого.
Третя проблема, яка так само вимагає розв’язання чи чіткої позиції щодо її вирішення – це несформованість, внутрішня суперечливість мотивів інтеграційної поведінки української політичної еліти. Після перших років незалежності, після масового протверезіння щодо справжнього становища в Україні та в світі українська політична еліта досить активно намагається використати інтеграційні перспективи для стабілізації свого виняткового становища в державі, для легітимізації існуючого в Україні політичного “status-quo”, якщо не мобілізації на свою користь масової підтримки, то хоча б нейтралізації масових протестів. І в цьому відношенні інтеграції є надзвичайно засміченою пропогандистським фоном, заангажованою політичними спекуляціями,зведенням рахунків між різними політичними силами. Відповідно образ “ України майбутнього”, її місця в Європі та в світі досить чітко відрізняється саме внаслідок уявлень про те, кому,на яких умовах і як довго має належати вища політична влада в державі, а також якими - “європейськими” чи іншими засобами повинна вестися боротьба за контроль над державною владою.Останній чинник суттєво деформує наукове обговорення реальних здобутків, прорахунків і потенційних можливостей України відносно перспектив інтеграції в Європі.
Ще одна проблема, що стосується, можливо, глибинних шарів “колективного підсвідомого “ українського суспільства – це те, що можна назвати національним “комплексом покірного теляти”.
Наша держава тільки входить до системи світового господарства і від того, як цей процес проходитиме, залежить можливість дальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економікию Для того, щоб процес інтеграції України до світового економічного простору дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомити і реалізувати кілька важливих вихідних положень. Вони повинні грунтуватись на: занні та прогнозуванні тенденцій в змінах зовнішньоекономічного середовища (системи світового господарства), в якому повинно функціонувати національне господарство України, а також прийнятті його внутрішнього економічного "регламенту"; чіткому усвідомленні необхідних - збалансованих з національними інтересами - трансформацій національного господартсва, які б змогли забезпечити ефективну взаємодію з світовим господарством на основі високого рівня конкурентоспроможності економіки.
Ще однією проблемою інтеграції України є те, що на восьмому році самостійності України, не існує, по суті, ні доктрини, ні виваженої зовнішньоекономічної політики нашої держави. Її зовнішньоекономічна політика - це, в основному, епізодична торгівля, навколо якої зконцентровано зусилля по її так званій "лібералізації". Але зовнішьноекономічна політика - то не тільки торгівля, не тільки інвестиційне та науково-технічне співробітництво, не тільки створення договірного простору і забезпечення національної економічної безпеки. Це - весь комплекс проблем, розв¢язання яких націлене на органічне інтегрування національного господарства до системи світового господарства з метою максимізації своєї частки світового доходу. Існуючі концептуальні підходи до зовнішньоекономічної політики України - при всіх її позитивних аспектах - мають істотну ваду: в них фактично відсутня концепція та організаційні принципи досягнення стратегічних цілей. А саме це і становить стрижень зовнішньоекономічної політики з огляду на зміни, що не тільки сталися, й розвиваються у сфері міжнародних економічних відносин. Слід зазначити: саме орієнтація на глобальні зміни і тенденції, їх прогнозування у довгостроковому режимі, а також адекватна політика нашої держави можуть привести до позитивних змін у її становищі в світогосподарському просторі. Україна переходить до динамічної стратегії реформування економіки, дедалі більше активізуючи свою діяльність на світовій арені. У цьому зв¢язку особливої актуальності набуває розробка не тільки стратегічних напрямів інтеграції нашої країни до світового господарства (зовнішньоекономічних орієнтирів і доктрини), але й стратегічних прийомів інтегрування, які б дозволили нарівні взаємодіяти з міжнародними економічними організаціями, іноземними партнерами та конкурентами, тим самим допомагаючи здійсненню внутрішніх економічних перетворень.
Завантажити реферат