Релігійно-міфологічні уявлення стародавніх єгиптян

Вражає те, що ці розписи та кольорові рельєфи, загальна площа яких лише в поминальному храмі фараона Сахура сягає майже 10 тис. м2, не призначали­ся радувати око живих. “Смерть була єдиним горизонтом цих людей, які присвятили себе посмертним ідеям і роботам.— вражено писав французький письменник Поль де Сен-Віктор.— Пройдіться по жрецьких чи царських гробницях, вирубаних у гірському масиві, ви перетнете похмурі й чудові анфі­лади кімнат, зал, галерей, де тисячі рук тесали каміння, розмальовували стіни, розгортали по скелях нескінченні площини ієрогліфів. Забави, полювання, бенкети, битви — вся поема життя, викарбувана й розмальована з величавою граціозністю, похована в цих катакомбах. І всі ці скарби мистецтва залишені там для того, щоб розважати емалеві чи намальовані на кольоровому картоні очі мумій! Жоден живий погляд не осквернить музею цих склепів. Маляри й скульптори, які прикрасили їх від підлоги до карниза, працювали для Ночі й для Мовчання”.

В епоху Стародавнього Царства єгипетські майстри-ювелі­ри виготовляли з благородних металів, напівкоштовного ка­міння та цінних порід дерева чудові прикраси та побутові дрібнички, розраховані на витончені художні смаки й тугі гаманці багатих замовників.

Новим етапом у розвитку староєгипетської архітектури й мистецтва стала епоха Середнього Царства. Роль не лише політичного, а й культурного центру перебрали тоді "стобрамні Фіви”, як назвав це місто Гомер. Мистецтво того часу, можна сказати, стало більш демократичним. Художники вкривали стіни храмів і гробниць надзвичайно реалістичними жанрови­ми сценами, персонажами яких були хлібороби, пастухи, ремісники, слуги. Охоче зверталися вони також до пей­зажу, оспівуючи в лініях і фарбах буяння природи в долині Нілу.

В скульптурному портреті доби Середнього Царства зріс інтерес до індивідуальних рис моделі. Це проявилося навіть у скромних за розмірами царських статуях, які виготовлялися не лише для замуровування їх у царських гробницях, а й для виставляння в периферійних храмах, тобто для загального огляду.

Нові віяння позначилися й на розвитку архітектури. В епо­ху Середнього Царства єгиптяни почали оформляти входи до храмів у вигляді пілонів — масивних трапецієвидних башт, прикрашених кам'яними обелісками. Тоді ж з'явився новий тип царської гробниці, що був поєднанням поминального храму з пірамідою (поховальний комплекс Ментухотепа І в Дер-ель-Бахрі, який, до речі, був звичайнісіньким кенотафом). Фарао­ни Середнього Царства вже будували собі піраміди не з кам'яних блоків, а з цегли-сирцю та щебеню, намагаючись врятувати поховальну камеру від злодіїв за допомогою склад­ного внутрішнього планування піраміди (її товщу пронизував лабіринт коридорів, таємних входів і виходів у стелі й підлозі, провалів-пасток тощо). Деякі фараони XII династії, переконавшися, що й ці заходи не можуть порятувати царські мумії від осквернення зухвалими грабіжниками, взагалі відмовилися від будівництва пірамід, а стали вирубувати собі гробниці в скелях глухих ущелин.

На початку Нового Царства єгиптяни остаточно відокреми­ли гробницю від поминального храму. Храми вони, як і раніше, будували в долині Нілу, гробниці ж вирубували в мертвих ущелинах Долини царів і Долини цариць, причому намагалися робити це в найсуворішій таємниці. Стіни гробниць вони розмальовували яскравими фарбами, що не зблякли й донині, немовби час зовсім не владний над ними. Нільська долина була забудована чудовими храмами, серед яких виділяються храм цариці Хатшепсут у Дер-ель-Бахрі, велетенський храм Амона в Карнаці, який навіть у руїнах приголомшує своїми гігантськими розмірами, досконалістю архітектурних форм і казковим багатством інтер'єру (стіни та колони храму змережені рельєфними зображеннями батальних сцен і філігранно виконаними ієрогліфічними текстами загальною площею по­над 24 тис. м , у коморах храму виявлено 85 тис. кам'яних і бронзових статуй), недобудований храм цього ж бога в су­сідньому Луксорі (він служив також південним гаремом фа­раонів), уже згадуваний скельний храм Рамзеса II в Абу-Сімбелі, храм Аменхотепа III Мемноній, стіни якого були оздоблені золотом, а підлога викладена сріблом.

Напередодні Першої світової війни більшість археологів були переконані, що єгипетська земля вже розкрила їм усі свої таємниці. Однак молодий американський єгиптолог Г. Картер затіяв ризиковані пошуки гробниці фараона Тутанхамона. Йому вдалося умовити англійського лорда Карнарвона виділи­ти на це необхідні кошти. Розкопки велися в похмурій Долині царів упродовж шести років. У 1922 р., коли Г.Картер, переко­навшись у марності своїх зусиль, віддав розпорядження припи­нити пошуки, його робітники натрапили поблизу гробниці Рамзеса VI на вхід у підземелля. Так було зроблено “відкриття віку” — знайдено єдину непограбовану царську гробницю, яка своїм багатим поховальним начинням могла конкурувати з казковою печерою Алі-Баби. У кількох її камерах одних лише виробів із золота зберігалося загальною вагою понад 600 кг. Мумія фараона лежала в одному з восьми, вміщених один в один, саркофагів — чотирьох дерев'яних ящиків, обби­тих золотим листом, саркофага, вирубаного з монолітного блоку жовтого кварциту, та трьох ангроповидних домовин, дві з яких зроблено з дерева та золота, а третя — з листового золота товщиною 2,5—3,5 мм. Лице мумії прикривала золота маска (вагою 9 кг). У поховальному савані виявлено близько 300 прикрас і коштовних амулетів, у тому числі залізний, оправлений у золото. Втім, Г. Картер згадував, що на археоло­гів найбільше враження справило не казкове багатство могиль­ного начиння, а засохлий віночок польових квітів, покладений у труну вдовою Тутанхамона: “Серед усієї царської розкоші, державної величі і блиску золота не було нічого красивішого за ці кілька зів'ялих квіточок, які ще зберігали невиразні сліди давніх барв. Вони свідчили про те, наскільки короткі в дій­сності тридцять три століття — це всього лише учора і зав­тра”.

Невдовзі після відкриття гробниці Тутанхамона раптово помер від запа­лення легенів лорд Карнарвон, згодом пішли з життя ще близько трьом де­сятків людей, так чи інакше причетних до розкопок у Долині царів. 3 цього приводу європейська преса підхопила чиюсь містичну вигадку, що ці смерті викликані нібито “прокляттям фараона”, помстою мертвого живим за потри­вожений вічний спокій. Г, Картер вбачав у цій газетній сенсації “цілковиту відсутність елементарного глузду”.

Вчені, які йшли по слідак “прокляття фараонів”, вважають, що причиною передчасної смерті ряду учасників розкопок була, скоріше всього, легенева хвороба “імуноалергійна бронхопневмонія”, викликана смертоносним гриб­ком, який зберігає живучість упродовж тисячоліть. Гадають, що саме цей грибок на початку 80-х років обірвав життя дванадцяти науковців, які обсте­жували в Кракові стародавнє поховання королівського подружжя. Аналогічну грибкову пріль було виявлено також на мумії фараона Рамзеса II, однак французі медики, які “лікували” цю мумію, залишилися живі завдяки тому, що, боячись заразити мумію, працювали в респіраторах і гумових рукавичках.