Релігійно-міфологічні уявлення стародавніх єгиптян

Староєгипетських текстів збереглося чимало, бо єгиптяни любили писати і нерідко писали на “вічному” матеріалі: на сті­нах і колонах храмів і гробниць, на кам'яних плитах і саркофа­гах, на кістяних дощечках (палетках), печатках, амулетах тощо. До того ж вони своїм основним матеріалом для пись­ма — папірусом — часто пеленали мумії, просочуючи його ароматними смолами, щоб зробити більш довговічним.

З писемних джерел єгиптологи найбільше цінують списки фараонів (царів), виявлені на стінах храмів у Карнаці, Абідосі та Саккара. Ці списки містять не лише імена фараонів, а й ро­ки їхнього царювання, що робить їх незамінними для складан­ня хронології. Шкода тільки, що в різних списках фараони іменуються по-різному, бо це нерідко ставить у безвихідь єгип­тологів.

Цінну історичну інформацію містять також царські літопи­си, особливо “Палермський камінь”, “Аннали Тутмоса III”, “Стела Піанхіі” (“Поема Про Кадешську битву”) тощо. Однак до цієї інформації потрібно ставитись, дуже критично, бо фараони мали погану звичку приписувати собі воєнні заслуги своїх попередників, “позичали” один в одного воєнні сюже­ти та зображували себе переможцями навіть у тих випадках, коли для цього не було жодних підстав. Слід зазначити, що в царських літописах знаходимо повідомлення про інші народи Передньої Азії. Так, в “Анналах Тутмоса III” є назви понад 600 північних та південних сусідів Єгипту.

Істотно доповнюють ту інформацію, яка є в царських літописах, “автобіографії” єгипетських вельмож, проте й ці джерела не особливо обтяжені історичною правдою. При знайомстві з ними згадуються іронічні застереження Бернарда Шоу: “Коли ви читаєте біографію, не забувайте, що правда завжди непридатна для опублікування”.

Серед єгипетських писемних джерел майже повністю від­сутні юридичні документи та матеріали господарської звітнос­ті, а ті окремі, що дійшли до нас, не в усьому правдиво відтво­рюють господарське життя країни, бо, як зазначає єгипто­лог О.Д. Берлєв, “пристрасть до рекордів, звершень, перевико­нань була в єгиптян у крові”. Щоб дослідити суспільне життя в Єгипті, вченим доводиться більше користуватися літера­турними і навіть релігійно-міфологічними сюжетами, спадщи­ною староєгипетського малярства.

Про наукові знання у Стародавньому Єгипті розповідають словники, задачники, медичні та астрономічні трактати, най­давніша у світі “енциклопедія” (“енциклопедія Аменемопе”). Релігійне життя стародавніх єгиптян досить яскраво відобра­жене в їхній багатій заупокійній літературі (“Тексти пірамід”, “Тексти саркофагів”, “Книга мертвих” тощо).

Таким чином, староєгипетські писемні джерела найгірше відображають соціально-економічну історію країни, краще — політичні, культурні та релігійні процеси.

Важливим, часом незамінним доповненням до писемних джерел, є напрочуд реалістичні жанрові сцени на кольорових рельєфах і розписах єгипетських храмів, гробниць і саркофагів. Єгиптяни вірили, що ці зображення “оживуть” на тому світі, щоб небіжчик опинився у звичному для нього оточенні, тому виконували їх якомога правдивіше й всеосяжніше, що перетво­рило їх на справжню енциклопедію староєгипетського життя.

Цінні повідомлення про Стародавній Єгипет є в інозем­них — вавилонських, ассирійських, кушитських та ін.— напи­сах. Щодо Біблії, то її єгипетські сюжети стосуються майже виключно перебування стародавніх євреїв у цій країні.

З античних авторів найповніше описав Єгипет “батько історії” Геродот, який у 445 р. до н. е. побував у цій країні. Він, зокрема, розповів про природно-кліматичні умови в долині Нілу, про культуру і побут стародавніх єгиптян, про окремі події єгипетської історії.

Виявлені археологами пам'ятки матеріальної культури сто­суються різних періодів староєгипетської історії, у тому числі найдавнішого, і є цінним доповненням до писемних джерел. Однак загалом історія староєгипетської цивілізації відображе­на в них, як і в джерелах писемних, нерівномірно. Зокрема дуже невиразні сліди залишилися від її темних — т. зв. пере­хідних — періодів.

Найважливіші джерела з історії Стародавнього Єгипту — писемні пам'ятки — “заговорили” лише в 20-х роках XIX ст. Так довго не вдавалося їх прочитати тому, що вчені прийняли на віру помилкове твердження антич­них авторів про відсутність в єгипетській ієрогліфіці фонем.

Європейські вчені підходили до розкриття таємниці ієроглі­фічного письма крок за кроком. Так, у XVIII ст. було вста­новлено, що єгиптяни поміщали в овальні рамки – картуші імена царів, що від їхньої стародавньої мови походила мова коптів – єгиптян, які стали християнами.

У 1808 р. Ж. Ф. Шампольйон почав працювати над копією Розеттського напису (оригінал зберігався у Лондоні). Чорну базальтову плиту з цим написом знайшов улітку 1799 р. на березі Розеттського рукава Нілу один із учасників африкан­ської експедиції Наполеона Бонапарта. Напис був двомовний (білінгва), виконаний трьома системами письма: старогрець­кою і двома староєгипетськими (демотичною та ієрогліфіч­ною). Вчений переконався, що в єгипетській ієрогліфіці є фо­неми (на цю думку його наштовхнуло зіставлення відкритого ним третього стилю староєгипетського письма—ієратики з демотикой та ієрогліфікою). Озброївшись цією концепцією і спираючись на спосіб написання в Розеттському тексті імен єгипетського царя Птолемея та цариці Клеопатри, Ж. Ф. Шампольйон 14 вересня 1822 р. прочитав в іншому ієрогліфічному написі імена фараонів Рамзеса II і Тутмоса III і, таким чином, довів, що не лише греко – римські, а й єгипетські імена писалися в ієрогліфіці з використанням фонем. Отож ключ до дешифру­вання староєгипетського письма було знайдено, і 1822 р. став роком народження нової науки — єгиптології.

Уяву про світанкову добу єгиптології можна скласти на прикладі бурхли­вої діяльності одного з багатьох тодішніх авантюристів від науки — Бельцоні. Цей італієць обстежив руїни, Фів, очистив від піску фасад скельного храму фараона Рамзеса II в Абу-Сімбелі, виявив скельні царські гробниці Сеті І, Рамзеса І, пробрався до поховальної камери піраміди Хефрена. Він так розповідав про свою гонитву за старожитностями: “Метою моіх пошуків було позбавити єгиптян їхніх папірусів; деякі з них я знаходив захованими на грудях мумій, під руками, між ногами вище колін, на ногах; сувої були закриті численними шарами тканини, якою пеленалися мумії – вибившись із сил, я почав шукати місце, де б перепочити, і, знайшовши його, спробував присісти. Але коли я зіперся на тіло якогось єгиптянина, воно розвалилося піді мною, немов коробка для капелюха; зрозуміло, я спробував зіпертися на щось, щоб підтримати себе, однак опора для рук виявилася такою ж ненадійною, тому я остаточно провалився і опинився серед мумій, що розламувалися, причому мене супроводжував тріск кісток, розриви ганчірок, ламання дерев'яних ящи­ків, які здійняли таку пилюку, що я мусив добру чверть години сидіти нерухо­мо, поки вона не осіла . Прохід увесь був забитий муміями, і я не міг ступи­ти й кроку, щоб не тицьнутись лицем у якогось зітлілого єгиптянина . Я весь був засипаний кістками, ногами, руками й черепами, які скочувалися на мене згори. Так я просувався від однієї печери до іншої, і всі вони були вщерть заповнені муміями . Я не міг і кроку ступити, щоб так чи інакше не пошкодити якусь мумію”.