В період швидкого розвитку матеріалістичної науки древні вірування і концепції екзотичних релігій рахувались наївними і абсурдними.
Тільки тепер ми знову бачимо, міфологія і концепції Бога, раю і пекла мають відношення не до фізичних істот, а до психологічних реалій змішаного стану свідомості. Для повного осмислення природи людини необхідно признавати їх існування і вивчати їх. Керівну роль в цьому дослідженні можуть мати традиційні уявлення про потойбічне життя.
В наш час смерть видається чимось брудним. Вік гігієни та медикалізації ізолює смерть в лікарні.
Звідси – незрозумілий страх, що є страхом смерті, який переслідує людину протягом життя. Звідси – розгубленість від існування того, що за суспільними нормами не існує – смерті – і повної неготовності до її приходу. Звідси – самотність людини в житті, як відгук її самотності в момент смерті. Звідси, нарешті, втрата сенсу життя і піднесення самого життя над його сенсом. Все – від страху смерті.
Не можна безкарно викреслювати те, чим кінчається процес життя і починається його осягнення. Не можна перетворити єдино неповторне життя на кошмар очікування чогось невимовно жахливого, чи марну спробу втекти від того, від чого не втечеш, посиливши жах самотності: “Протягом усього того нелегкого життя, крізь роки, що ще не настали, із глибини майбутнього летів мені на зустріч похмурий подих і зрівнював усе на своєму шляху…” (А. Каню).
Знаком смерті відмічено все життя людини. Як це не дивно, знак смерті – знак життя.
На мою думку, щоб відштовхнути від себе цей жах смерті, людина повинна сприймати її не як повне знищення особи, а як перехід від одного життя до іншого. Людина повинна повернутися в минуле, в той період, який Ар‘єс назвав “смерть приручена”, тому що саме смерть не повинна лякати людину. Потрібно вірити також в перевтілення душі. І саме за цими віруваннями, який спосіб життя людина вела, в таку тварину чи іншу істоту її душа перевтілиться. Якщо вона вела себе як свиня, то й стане в іншому житті свинею. Людина повинна вести себе так, щоб залишитись людиною. Треба прагнути до кращого. Можливо, ми змогли б знищити такім чином некрофільність та жорстокість сучасної культури.
Список використаної літератури:
1. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. – М., 1992.
2. Байрон Дж. Т. Соч.: в 3Т. – М., 1954.
3. Гройс Б. Ленин и Динкальи - Образы современной смерти // Гройс Б. Утопия и обмен. – М., 1993.
4. Гроф С., Хемефакс Дж. Человек перед личом смерти. – М., 1996.
5. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М., 1984.
6. Гуревич П.С. Философская антропология. – М.,1997.
7. Дубровский Д.И. Смысл смерти и достоинство личности //ж. Философские науки . - №5, 1990.
8. Европейские поэты Возрождения. – М., 1974.
9. Калиновский П. Переход; последняя болезнь, смерть и после. – М., 1991.
10. Клочков И.С. Духовная культура Вавилонии: человек, судьба, время. – М.,1983.
11. Левин С. Кто умирает? – К., 1996.
12. Мамардашвилли М. Лекции о Прусте. – М., 1995.
13. Мамардашвилли М., Пятигорский А. Символ и сознание (Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке). – Иерусалим, 1982; - М., 1997.
14. Морен Е.
15. Моес М. Физическое воздействие на индивида колективно внушаемой мысли о смерти // Ж. Человек. - №6., 1992.
16. Платон. Апология Сократа. Соч в 4Т. Т.1. – М.,1994.
17. Платон. Государство. – Т.3. – М., 1994.
18. Платон. Парменид. – Т.2. – М., 1993.
19. Платон. Федон. – Т.2. – М., 1993.
20. Пушкин А.С. Стихотворения. Поэмы. – М., 1984.
21. Роуз С. Душа после смерти // Ж. Наука и религия. - №6, 1991.
22. Рязанцев С. Философские смерти. – Санкт – Петербург., 1994.
23. Трубников И.И. Проблема смерти, времени и цели человеческой жизни // Ж. Философские науки. - №2., 1990.
24. Фромм Э. Душа человека. – М., 1992.
25. Фуко М. Герменевтика субъекта // Социо – Логос. – М., 1991.
26. Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязаностях. – М., 1974.
Завантажити реферат