|
|
застереження) почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882р. він організовує і очолює першу професійну українську трупу, до якої увійшли М.Заньковецька, М.Садовський, з 1883 р. - П.Саксаганський, М.Садовська-Барілоті, І.Карпенко-Карий, Г.Затиркевич-Карпинська. Ця трупа приблизно через рік зливається з трупою М. Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя, ці провідні актори. Виставляючи твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці утверджували принципи народності й реалізму.
Свої виступи новостворена українська трупа почала на сцені театру в м.Єлисаветграді 27 жовтня 1882 року першим спектаклем "Наталка Полтавка" за п'єсою І.Котляревського, яка викликала захоплення публіки і яку визначила рецензія в газеті "Єлисаветградський вісник" (29.10.1882 р., № 118). Надалі українські актори під керівництвом М.Л.Кропивницкого виступали з незмінним успіхом й здобували дедалі більше шанувальників і однодумців.
Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882р., включала п'єси “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Глитай, або ж павук” та “Невільник”.
У перше двадцятиріччя Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — “Помирились” (1869), “За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання” (1871), “Актор Синиця” (1871) — переробка водевілю Д. Ленського “Лев Гурич Синичкін”, “Пошились у дурні” (1875), “По ревізії” (1882), “Лихо не кожному лихо — іншому й талан” (1882), “Вуси” (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам “Невільник” (1872) за поемою Т. Шевченка, “Беспочвенники” (1878, остаточна редакція — 1898), “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” (1882), “Глитай, або ж павук” (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах “Де зерно, там і полова” (“Дві сім'ї”) (1888), “Зайдиголова” (1889), “Олеся” (1891), “Перед волею” (1899), “Розгардіяш” (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.
У серпні 1883 року директором трупи Кропивницького став М.П.Старицький. Кропивницький же залишився провідним актором і режисером, більше часу віддавав творчій роботі. Його п'єси "Поки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж павук", "По ревізії", написані у 1882 році, стають окрасою репертуару цього театру.
У 1885 року з цієї трупи утворюються два колективу: під керівництвом Кропивницького і Старицького.
Найкращі сили тодішнього українського театру, зібрані в трупі Марка Кропивницького, під час гастролей 1886 - 1887 років полонили глядача Петербурга і Москви.
Театральні міжсезоння Кропивницький проводить в Єлисаветграді у Зайковської. Тут від другого шлюбу з лікарем Надією Василівною Гладушенко (1859 - 1922) , у нього народжується дочка Олександра (1888 - 1969), згодом відома співачка опери і оперети.
У 1889 року Кропивницький для своєї нової сім'ї купує на Харківщині хутір, який називає "Затишком". Тут народжуються молодші діти Володимир і Ольга, проходять останні 20 років життя.
Наприкінці ХІХ століття М.Л.Кропивницький виступав з двома новими театральними колективами. Він створив їх з числа маловідомих акторів, любителів. Під його впливом блискучими зірками української сцени стали Л.Линницька, Ф.Левицький, Е.Зарницька, О.Суслов, Д.Гайдамак, І.Мар'яненко.
У роботі зі своїми колективами режисер Кропивницкий домагається налагодженого акторського ансамблю, життєвої і художньої правди на сцені.
Майстер перевтілення, актор Кропивницький створює десятки сценічних шедеврів. Серед них: Виборний в "Наталці Полтавці" І.Котляревського, Хома Кичатий в "Назарі Стодолі" Т.Шевченка, Карась в "Запорожці за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, Йосип Бичок у власній п'єсі "Глитай, або ж павук" та інші.
Мистецтво українських акторів вітають в Грузії (виступи 1890 року), Молдавії (1898, 1901 роки) та Білорусі (1899 рік).
У 1900 - 1903 роках Марко Лукич працює у об'єднаній трупі корифеїв. Через прогресуючу хворобу слуху він виявляється відстороненим від звичайного акторського життя. Живе на хуторі "Затишок", проводить громадську діяльність, займається організацією на хуторі школи для дітей і дорослих.
Відомий М.Кропивницький і як організатор першого на Україні дитячого театру. Для нього в 1907 р. він пише п'єси "Івасик Телесик" і "За щучим велінням".
У 900-ті рр. XIX сторіччя Кропивницький не раз називає свої п'єси малюнками — “малюнки сільського руху” (“Конон Блискавиченко”, 1902, “Скрутна доба”, 1906), “малюнки сільського життя” (“Старі сучки й молоді парості”, 1908), “малюнки сільського каламуту” (“Зерно і полова”, 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького “Чмир” (1890), “На руїнах” (1900), “Супротивні течії” (1900), “Мамаша” (1903), “Старі сучки й молоді парості”, як і водевіль “Дійшов до розуму” (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням.
Незлостивою іронією позначено комедію “Голомозий” (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й “етюд” (одноактівки “По ревізії”, “Лихо не кожному лихо .”).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю (“Страчена сила”, 1903; “Зерно і полова”, 1910).
Час від часу письменник звертається до інсценізації та переробки відомих літературних творів (“Невільник” за Шевченком, “Вій” і “Пропавша грамота” за Гоголем, “Вергілійова Енеїда”, “Чайковський, або Олексій Попович” за Гребінкою, “Підгоряни” за Гушалевичем, “Вуси”заСтороженком, “Хоть з мосту та в воду головою” за Мольєровим “Жоржем Данденом”).