Прагнення щодо України.
Дезинтеграція або повна субординація України, повернення її до колишнього напівколоніального статусу в складі нового Союзу, конфедерації чи федерації. Встановлення тотального контролю над зовнішньою, військовою й економічною політикою України. Як мінімум потрібна"Фінляндизація України" в сфері "легітимної зони впливу" РФ. Прогресуюча економічна і соціокультурна експансія в Україну з метою тісної прив'язки її політики до національ них інтересів РФ, забезпечення політичної слухняності й економічної залежності України.
Підтримання інтеграційних процесів в СНД було й залишається для Російської Федерації надзвичайно важливою проблемою з огляду на низку внутрішніх і зовнішніх чинників. Водночас політика "силової інтеграції" РФ країн СНД зазнала невдачі. Серед головних причин цього:
· обмеженість матеріальних і фінансових ресурсів РФ, поглиблення економічної кризи та невизначеність внутрішньополітич ної ситуації роблять неможливим проведення активної експансіоністської політики;
· збіг у часі процесів розширення НАТО на Схід та розшаруван ня СНД істотно ослаблюють потенціал РФ як наддержави;
· розширення і поглиблення відносин країн СНД з країнами Заходу та Сходу, їх поступове входження до інших економічних зон (ОЕС, ЧЕС, CEFTA).
За таких умов Москва змушена терміново шукати нові моделі стосунків із своїми партнерами по СНД, і в першу чергу з Україною.
Україна в СНД. Від початку створення Співдружності з'ясувалися дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму "цивілізованого розлучення" республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з Об'єднаною Європою. РФ, навпаки, розглядала і розглядає СНД як проміжну форму відновлення колишньої імперської державності, а в існуючому виді - як сферу домінування своїх інтересів.
Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і спроби від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком аргументів, вони приписують українцям сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово вигнати частину росіян з України, українізувати решту росіян і російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).
Для протидії "телурократичним" амбіціям РФ Україна змушена проводити політику блокування пропозицій щодо створення наддержавних структур у межах СНД. Необхідність останніх мотивувалася тим, що ніби без таких органів координація економічних зв'язків і врегулювання гострих політичних проблем між членами Співдружності та на їхніх теренах стають практично неможливими, а рішення, що приймаються керівниками відповідних країн, не мають шансів бути виконаними. При цьому замовчувалися прагнення РФ забезпечити домінування власних інтересів у колективних органах Співдружності.
За умов поглиблення економічної кризи прибічники ідеї одержавлення СНД можуть спиратися на значну підтримку частини населення як у РФ, так і в Україні й інших нових незалежних державах, яка ще ностальгічно зберігає спогади про відносний добробут за часів СРСР. Водночас виявилося, що економічні (залежність від постачання із Сходу енергоносіїв, відсутність альтернативних ринків збуту власної продукції тощо), соціально-політичні, міжособистісні тощо зв'язки на пострадянському просторі настільки вагомі, а альтернати ви їм настільки непевні, що Україна протягом осяжного майбутнього приречена не просто зберігати, а й поглиблювати та розвивати зв'язки з республіками колишнього СРСР.
Україна зробила ставку на розгортання у межах СНД переважно двосторонніх, а не багатосторонніх відносин. Так, готуються до підписання міждержавні програми довгострокового (10 років) економічно го співробітництва України з Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою, Узбекисаном. Підтримати позицію одержавлення СНД означало б працювати за логікою телурократичного принципу. Але й тут з'ясувалося, що у стосунках з кожним із своїх партнерів по Співдружності РФ як потужніша держава нав'язує свою волю. Відсутність єдності між членами СНД (у тому числі й щодо гегемоністських намірів РФ) вигідна лише останній.
Основні нормотворчі події Україна-СНД 1991-2003р.
10 грудня 1991р. ВРУ прийняла постанову, про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав. Основні сфери співробітництва передбачали:
- консультації в галузі зовнішньої політики;
- розвиток спільного економічного простору, участь у
загальноєвропейському та євразійському ринках, митна політика;
- розвиток власних систем транспорту і зв'язку;
- охорона навколишнього середовища, участь у створенні
всеосяжної міжнародної системи екологічної безпеки;
- боротьба з організованою злочинністю.
Також в цьому ж році укладена угода Глав Дердав СНД про власність колишнього Союзу РСР за кордоном (30.12.91) Держави-учасниці Співдружності взаємно визнають, що кожна
з них має право на відповідну фіксовану справедливу частку у
власності колишнього Союзу РСР за кордоном, і будуть сприяти
реалізації цього права.
1992 р.В межах цієї угоди була створена комісія СНД по розробці принципів і критеріїв розподілу власності колишнього Союзу РСР за кордоном.14.02.92р. Угода про координацію міждержавних відношень в галузі електроенергетики Співдружності Незалежних Держав.
13.03.92 важливим кроком було підписання угоди про науково-технічне співробітництво в межах держав-учасниць СНД.
Також серед документів 92 року важливими можна визначити:
- угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення.
- Угода про статус прикордонних військ СНД
- Угода про охорону кордонів та морських економічних зон дердав-учасниць СНД
- Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД (регулює питання підписання, зміни та розторгнення договорів, санкції за порушення угод)
- Угода про створення Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД
- Угода про заходи забезпечення покращення розрахунків між господарськими організаціями держав-учасниць СНД ( встановила збільшення розмірів пені за прострочку платежів, боротьба з фіктивними операціями, створення вищого господарського суду СНД)
- Угода про статус Економічного Суду СНД (знаходження – Мінськ, строк обрання 10 років, фінансування – в рівних долях учасниками угоди)
- Угода про безвізове пересування громадян держав СНД по території учасників.
1993 рік відзнаменований прийняттям Статуту СНД від 22.01.93 р. ( встановлює цілі та принципи, питання членства, колективної безпеки та військово-політичного співробітництва, питання пов’язані з роботою економічного суду, комісії з прав людини, органи галузевого співробітництва, міжпарламентське співробітництво, фінансування)
Завантажити реферат