Також серед важливих документів можна виділити:
- Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав учасниць СНД.
1994 рік – прийняття регламенту Економічного Суду СНД 15.07.94.
- Угода про поставки товарів для забезпечення національних гідрометеорологічних служб держав-учасниць СНД
- Угода про створення Платіжного союзу дердав-учасниць СНД
- Рішення про єдину методологію митної статистики зовнішньої торговлі держав-учасниць СНД
1995 рік. – Рішення про Основи митних законодавств держав-учасниць СНД
- Закон про ратифікацію угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав учасниць СНД.
- Угода про розвиток виставково-ярмаркової діяльності у СНД
- Угода про єдину товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності СНД
1996 рік. – Конвенція щодо спрощеного порядку набуття громадянства громадянами держав-учасниць СНД.
- Концепція формування інформаційного простору СНД
- Угода про створення транснаціональної фінансово-промислової групи по забезпеченню експлуатації та ремонту авіатехніки цивільної авіації держав-учасниць СНД
1997 рік.- Угода про взаємне визнання ліцензій на провадження будівельної діяльності, які видаються ліцензійними органами держав-учасниць СНД
- Гірнича хартія держав-учасниць СНД
- Угода про принципи формування спільного транспортного простору і взаємодії держав-учасниць СНД
1998 рік. Ураїна ратифікувала угоду про взаємне визнання ліцензій на провадження будівельної діяльності, які видаються ліцензійними органами держав-учасниць СНД.
- Угода про спільний аграрний ринок держав-учасниць СНД (рат. 99р.)
- Угода про правовий режим інформаційних ресурсів прикордонних військ держав-учасниць СНД
- Угода про принципи справляння непрямих податків під час експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) між державами-учасницями СНД
Логіка існування держав СНД
Інші держави пострадянського простору частково вже обрали власну логіку існування - таласократичну (країни Балтії) або телурократичну (Білорусь), але більшість, як і Україна, перебувають у стадії пошуків. До речі, як відомо, одним з чинників прискорення консолідації членів Європейського Союзу було об'єднання Німеччини і побоювання сусідів щодо перспектив її гегемонії. Відповідно свідома й послідовна політика України, спрямована на зближення й координацію зусиль з Молдовою, державами Закавказзя, країнами колишньої радянської Середньої Азії, особливо Казахстану, сприяла б зміцненню її міжнародних позицій.
Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує на своєму статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сферою. Туркменистан та Азербайджан здебільшого утримуються або відмовляються підписувати угоди СНД, брати участь у реальній кооперації. Більшість саммітів СНД теж закінчувалися провалом. Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві пропозиції щодо митного і монетарного союзів разом з пропозиціями Російської Федерації по приєднанню України до запропоно ваного економічного союзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були враховані при підготовці відповідних документів.
Понад те, участь України в запропонованих союзах може бути розцінена як зміна її зовнішньої політики і може зашкодити її сприйняттю країнами-членами ЄС як незалежної держави. Приєднання України до згаданих вище угод може розглядатися РФ як привід для тиску з метою подальшого її втягування в інші наднаціональні (особливо військові й політичні) структури під егідою СНД.
Таким чином, повне членство України в згаданих структурах може тільки призвести до її політичного й економічного відчуження від центрально- і західноєвропейських країн.
Перспективи подальшої еволюції СНД
Незважаючи на те, що стратегічну політику України щодо СНД в 1991-1997 роках важко назвати послідовною чи оптимальною (з точки зору національних інтересів), Україні все ж здебільшого вдавалося протистояти спробам РФ нав'язати своє економічне й політичне домінування. Цьому немалою мірою сприяв самопроголошений статус асоційованого членства в СНД і постійний тиск національно-пат ріотичних сил всередині країни.
Подальша еволюція Співдружності до структури, аналогічної ЄС, значною мірою залежатиме від темпів, послідовності та результатів економічних та соціально-політичних перетворень в Росії і Україні. Неподоланні кризові соціально-економічні явища, особливо на тлі слабкої інтегрованості у світову економіку та зростання питомої ваги політичних ризиків у зв'язку з наступними президентськими виборами в обох країнах посилюють ймовірність небажаних сценаріїв розвитку ситуації. Формуватимуться, зокрема, потужні політичні сили, які вбачатимуть вихід із становища, що складається, в реінтеграції держав СНД та створення на території колишнього СРСР самодостатнього геоекономічного та геополітичного простору. Наслідками для нових демократичних держав, в тому числі і для України, будуть ізоляція цього простору від загальноцивілізаційних процесів, консервування технологічної відсталості, втрата суверенітету тощо.
Раціональна політика України щодо СНД повинна, по-перше, базуватися на національних, а не на кланових або корпоративних інтересах, а по-друге, бути спрямованою на закріплення й утримання альтернативного лідерства в цій організації й загалом у регіоні. Як вже відзначалося, СНД фактично вже має біполярну полюсну структуру. Формування угруповання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) при лідерстві України й підтримці інших країн, які розуміють всі переваги й вигоди створення регіональних угруповань, заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, були лише першою ознакою початку нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів на терені колишнього СРСР. Результатом цих процесів буде формування регіональних структур і союзів "без Москви", і Україна може претендувати на місце "першого серед рівних" в цих новоутвореннях.
Січнева (1998 р.) зустріч керівників країн Центральної Азії в Ашгабаті продемонструвала як зростаючу тенденцію до рівноправної взаємовигідної кооперації згаданих країн, так і стрімку втрату стратегічних позицій РФ у цьому надзвичайно важливому регіоні. ГУАМ плюс країни Центральної Азії - це вже дев'ять країн СНД, які рішуче підтримують ідею створення нових рівноправних і взаємовигідних структур кооперації. Якщо до цього додати зростаюче співробітницт во України з країнами Балтії й утворення у травні 1997 року Балто-Чорноморського Альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія, Литва), то тенденції розвитку інтеграційних процесів на пострадянсько му просторі стають цілком очевидними.
Завантажити реферат