Поняття непрямих податків

План

1.Особливості непрямих податків

2.Податок на додану вартість

3.Акцизний збір

4.Мито

5.Роль непрямих податків у формуванні бюджетів різних рівнів

Література

Історія людства виробила різні форми й методи опо­даткування. Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в по­датковій системі. Роль того чи іншого податку характери­зується його приналежністю до певної групи у відповід­ності з існуючою класифікацією податків.

За формою оподаткування всі податки поді­ляються на дві групи: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу по­даткового тягаря, при якому більше платять ті члени су­спільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип опо­даткування більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподатку­вання потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об'єкта оподаткування й ухилення від сплати.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг. Їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Структура споживання у різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до вста­новлення непрямих податків на окремі товари, роботи та послуги. Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на так звані товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу непрямого оподат­кування і скорочує надходження доходів до бюджету. На­впаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів повсякденного попиту забезпечує державі сталі й значні доходи, бо сталим і значним у масштабах суспіль­ства є таке споживання.

Характерною особливістю непрямих податків є те, що:

— це внутрішні податки які не можуть регулюватися нор­мами міжнародних договорів, крім договорів, ратифікова­них Верховною Радою України, до вступу у силу законів за кожним з вказаних податків;

— вони виникають тільки на останньому етапі в процесі реалізації товарів (робіт, послуг) безпосередньо виробником чи торгівельною організацією, а також юридичними і фізич­ними особами, які ввозять на митну територію України то­вари, шляхом надбавки до ціни товару (робіт, послуг), що склалася, створюючи нову вартість;

— вони стягуються державою незалежно від результатів господарської діяльності платника податків;

— непрямими вони є через те, що фактично матеріальні витрати зі сплати податку несе споживач у складі ціни на продукцію, що він придбав.

Тому вони носять характер податків на споживання. Платник податку (юридична чи фізична особа) виступає як посередник, що нараховує і сплачує податок у бюджет держави.

Податок на додану вартість

Правовою базою його є Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року зі змінами, внесени­ми Законами України від 27.06.97 р., 16.07.97 р., 26.09.97 р., 15.10.97 р., 19.11.97 р., 23.12.97 р., 30.12.97 р., введений з 1 жовтня 1997 р., та 28.03.9р Указом Президента України від 7 серпня 199К р.

Суб'єктом - платником податку на додану вартість є:

-особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу то­варів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з ос­танніх 12 місяців перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

-особа, відповідальна за внесення податків у бюджет по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, визна­чена у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Украї­ни;

-особа, що ввозить (пересилає) товари на митну терито­рію України чи отримує від нерезидентів роботи (послуги) для їх використання чи споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, що не є платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у об­сягах, що не підлягають оподаткуванню за чинним законо­давством;

-особа, що здійснює торгівельну діяльність на території України за готівку незалежно від обсягу продажу, за винят­ком фізичних осіб, що торгують зі сплатою ринкового збору у порядку, встановленому законодавством;

-особа (з 1 січня 1999 року), що представляє на митній території України послуги, пов'язані з транзитом пасажирів чи вантажів через митну територію України;

-особа, що надає послуги зв'язку і здійснює консолідо­ваний облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких послуг і отриманих (зазнаних) іншими особами, підпоряд­кованими такій особі.

Під терміном “особа” мається на увазі: а) суб'єкт підпри­ємницької діяльності, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями; б) юридична особа, що не є суб'єктом підприєм­ницької діяльності; в) фізична особа-резидент, нерезидент, що здійснює діяльність, віднесену до підприємницької, чи та­кий, що ввозить (пересилає) товари на митну територію Ук­раїни.

Об'єктом оподаткування є операції платника податку. Залежно від роду діяльності, отримання доходів і механіз­му обчислення, операції платників податку розподілені на три групи'.

1. Операції з продажу товарів, виконання робіт, надання послуг, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) і операції по пе­редаванню права власності на об'єкти застави позикодавцю (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості, що здійснюються на території України;

2. Операції з ввозу (пересилки) товарів на митну терито­рію України, у тому числі операції з ввозу (пересилки) май­на за договорами оренди (лізингу), застави й іпотеки, вико­нання робіт і надання послуг, що надаються нерезидентами, для їх використання чи споживання на митній території Ук­раїни;

3. Операції з вивозу (пересилки) товарів за межі митної території України, надання послуг і виконання робіт для їх споживання за межами митної території України.

Об'єктами оподаткування на додану вартість не являються операції по:

-випуску, розміщенню і продажу за кошти цінних паперів, емітованих (випущених в обіг) суб'єктами підприєм­ницької діяльності, Національним банком України, Міністер­ством фінансів України, Державним Казначейством Украї­ни, органами місцевого самоврядування, у тому числі при­ватизаційні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки, зе­мельні бони, а також деривативи; обміну цінних паперів на інші цінні папери; депозитарній, реєстраційній і кліринговій діяльності з цінними паперами, за винятком операцій по продажу бланків дорожніх, розрахункових і платіжних до­кументів та пластикових карток;

-передаванню майна орендодавця-резидента орендарю (лізингодержателю) за умовами договору оренди і повернення його по закінченні терміну дії договору; сплаті лізингових платежів за умовами фінансової оренди, а також за умовами оренди житловою фонду, що є основним місцем проживан­ня орендаря;

-передаванню майна у заставу кредитору за договором позики і поверненню його після закінчення дії цього дого­вору; передаванню кредитором-резидентом об'єкта іпотечного кредиту у власність чи використання позикодавцем; грошових виплатах основної суми і відсотків за іпотечним кредитом;