Державне регулювання ринкової економіки

План.

Вступ.

1. Економічні функції держави.

2. Історія становлення державного економічного регулювання.

3. Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки.

4. Структура механізму регулювання.

5. Основні методи державного регулювання.

6. Державне регулювання в Україні.

7. Економічні функції місцевих органів влади.

8. Співвідношення між ринковим механізмом і державного регулювання.

Висновок.

Вступ.

Високорозвинена ринкова економіка — це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регу­лювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного госпо­дарства.

Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "не­видимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена еконо­мічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарно­го виробництва і формування ринкових відносин, коли (функціонува­ло безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворен­ня визначали оптимальні пропорції виробництва та його економіч­ну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробницт­ва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвит­ком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання стало роз­в'язання суперечностей між частковою монополістичною плано­мірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною фор­мою економічних зв'язків у суспільстві.

Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з дер­жавними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям.

В умовах високорозвиненої ринкової економіки, яка характери­зується наявністю великої кількості не лише дрібних і середніх під­приємств, а й великих виробничих комплексів, про "вільну гру" еко­номічних сил не може бути й мови. Щодо діалектики розвитку еко­номіки країн Заходу та еволюції механізму її регулювання американ­ський економіст П. Самуельсон писав, що, мабуть, Америка XIX ст. підійшла ближче, ніж будь-яка інша країна, до стану laissezfaire (не­втручання. —Авіті.), який Карлейль назвав "анархія плюс констебль". Результатом цього виявилися ціле століітя прискореного економіч­ного розвитку та обстановка індивідуальної свободи. Однак це приз­вело також до періодичних економічних циклів, виснаження природ­них ресурсів, які не відновлюються, до бідності й багатства, розкла­ду державного апарату, які переслідують різні цілі, і часом до витіс­нення монополією саморегульованої конкуренції".

У більшості індустріальне розвинених країн Заходу значно під­вищилася економічна роль держави. Те, що держава є центральним органом політичної влади в країні, надає їй можливість використо­вувати норми правового примусу і розпоряджатися значними еко­номічними ресурсами. Вона не лише стала власником багатьох за­водів, земельних ділянок, залізниці, морських портів, аеродромів, фінансових ресурсів, а й заволоділа цілими галузями економіки, які потребують для свого розвитку величезних капіталовкладень і найменше орієнтовані на прибуткове функціонування (атомна і космічна промисловість, енергетика тощо).

У більшості країн ринкової економіки державі належить близько третини національного багатства, вона перерозподіляє через бюд­жет половину валового національного продукту, здійснює до 20 від­сотків капіталовкладень в економіку. Наприклад, у США під контро­лем уряду виробляється до 20 відсотків національного продукту, третину його становлять податки і загальний обсяг урядових витрат.

Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес сус­пільного виробництва і висока концентрація останнього модифіку­вали традиційний механізм саморегулювання економіки, різко об­межили дію стихійних ринкових сил. Держава прийняла на себе цілу низку регулюючих функцій, особливо щодо розвитку держав­ного сектора економіки, а також ринкової кон'юнктури.

Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого еконо­мічна система стала високоефективною. Політика державного ре­гулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні про­цеси і небажані відхилення, які періодично переривають і дефор­мують рух економічного циклу.

Економічна політика держави формується свідомо через мере­жу органів державного апарату, суспільні інститути, засоби масо­вої інформації. Важливу роль в цьому відіграють підприємницькі організації, фінансові групи та "групи тиску". Підприємницькі ор­ганізації, наприклад Національна рада французьких підприємців, Федеральний союз німецької промисловості, Конфедерація бри­танської промисловості, Конфіндустрія (Італія), Представництво фінансових і промислових кіл (Фінляндія) та ін., беруть участь у вирішенні найбільш важливих питань з економіки і політики. Вони готують економічні проекти і рекомендації для органів державної і муніципальної влади, впливають на розробку і прийняття багатьох законів і указів, у певних випадках здійснюють контроль за їх ви­конанням.

Фінансові групи мають безпосередні контакти з органами дер­жавної влади. Оскільки в кожній з розвинених країн їх склалося по декілька, то між ними точиться боротьба за лідерство і отримання певних пільг. Наприклад, у США лідерами є групи Морганів, Рок-феллорів, каліфорнійська на чолі з "Бенк оф Америка", у Велико­британії — "Ллойдз", "Барклейз", в Німеччині — групи на чолі з "Дойче банк", "Дрезденер банк" та "Комерцбанк".

"Групи тиску" зародилися у США, сьогодні вони широко вико­ристовуються в країнах Західної Європи та в ін. Вони формуються з метою виливу на офіційних представників державної адміністрації і членів уряду при розв'язанні таких питань, як оподаткування, ціноутворення, регламентація ринків, право на створення нових підприємств тощо. Так, в Іспанії інтереси приватного сектора представляють 9 таких груп: в паперовій промисловості — Інститут па­перу, в металургії — Союз виробників чорних металів, у суднобу­дуванні — Техніко-торґовельне управління суднобудівників та ін.