Продуктивні сили

2) соціально-економічні закони, властиві розвиткові виробничих відносин, або відносин економічної власності;

3) соціальні закони, які роз­кривають сутність відносин між основними класами, соціаль­ними верствами і прошарками в процесі суспільного вироб­ництва, у різних сферах суспільного відтворення;

4) правові закони, що конкретизуються у різних правових актах і нор­мах;

5) соціально-психологічні закони, які відображають біо­логічну й соціальну сторони сутності людини, її поведінку в колективі, суспільстві, а також міжособові, міжгрупові та інші відносини у процесі праці, обміну., розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Отже, управлінські знання є комплексними, універсальними, мають теоретичний і приклад­ний характер, раціональний та інтуїтивний тощо.

У західній науковій літературі, зокрема у працях амери­канських учених Т.Пітерса і Р.Уотермена, комплексний підхід до управління організацією як певною соціальною системою розкривається на основі так званої концепції семи «с» (7-с), або семи характеристик організації: стратегії, структури, сис­теми («жорстких характеристик»), складу кадрів, стилю ке­рівництва, суми звичок («м'яких характеристик»), сумісних цінностей (інтегруючої характеристики). На їхню думку, об'єк­том управління повинні стати людські аспекти організації, які виявляються у кадровому складі, стилі й звичках, цінностях організації. Більше того, саме ці аспекти і суспільні цінності, людський потенціал організацій висуваються нині на передній план і групують навколо себе всі інші шість характеристик організації. Комплексність управління ще більше зростає, якщо беруться до уваги не лише внутрішні характеристики органі­зації, а й зовнішні фактори впливу на неї (конкуренти, дії уряду, прийняті закони тощо).

2.4. Наука та інформація.

Наука має безпосереднє відношення до продуктивних сил. Науково-технічна революція – основне видібраження науки в економіці.

Прогрес засобів праці, а отже, й техніки почався з часу виникнення первіснообщинного ладу, застосування переважно кам'яних знарядь, кістки та рогу, а перехід до мета­левих знарядь праці, зокрема бронзових, відбувся за рабов­ласницького способу виробництва, в якому мав місце пев­ний розквіт науки, культури і мистецтва. Водночас техніч­ний прогрес здійснювався відокремлено від наукового прогресу аж до кінця XVIII — початку XIX ст. І лише починаючи з цього періоду, тобто промислової революції, почалося швидке зближення наукового й технічного прогресу і як наслідок — поява цілісного науково-технічного прогресу (НТП), процесу перетворення науки на безпосе­редню продуктивну силу, який тривав близько двох з по­ловиною століть і завершився лише в середині 50-х років XX ст. — з часу розгортання науково-технічної революції. Якщо до промислової революції техніка розвивалася на основі поступового нагромадження емпіричних знань, то з цього часу вона стає результатом цілеспрямованого вив­чення законів природи, матеріалізації наукових відкриттів.

Внаслідок промислової революції виникла крупна ма­шинна індустрія, в якій, на відміну від мануфактури, що базувалася на ручній ремісничій техніці, з'являється робо­ча машина, яка приводить у дію знаряддя праці (раніше вони знаходилися в руках людини), використовує 'їх одно­часно набагато більше, ніж людина, і значно більшої по­тужності. Це зумовлює появу нових суперечностей, новий тип взаємодії між особистими і речовими факторами ви­робництва, а отже, нове джерело економічного прогресу.

Науково-технічна революція (НТР) як революційна форма НТП означає виникнення принципово нових за­собів праці, нових предметів праці, джерел енергії, форм і методів організації виробництва, якісно нової основної продуктивної сили. Внаслідок цього революційних змін зазнає вся система продуктивних сил (в т.ч. процес взає­модії елементів цієї системи), техніко-економічних відно­син. Тому сутність НТР полягає у революції в технологіч­ному способі виробництва, а отже, у взаємодії людини з природою (як змістові продуктивних сил), відносинах спеці­алізації, кооперування тощо. Зокрема, домінуючою формою суспільного поділу праці з часу розгортання НТР став оди­ничний поділ праці, в т.ч. його інтернаціоналізація, за якої десятки, навіть сотні підприємств у межах однієї або бага­тьох країн виготовляють окремі деталі й навіть здійснюють окремі операції для одного кінцевого виробу. Основними рисами НТР є:

1) перетворення науки на безпосередню продуктивну силу;

2) кардинальні зміни в техніці;

3) до­корінні перетворення головної продуктивної сили;

4) ре­волюційні зміни у предметах праці, поява принципово но­вих видів матеріалів з наперед заданими властивостями;

5) впровадження радикально нових технологій, основою яких є нові фундаментальні відкриття (лазерні, плазмові та ін.);

6) революція у використовуваних людьми силах природи;

7) революція у формах і методах організації ви­робництва;

8) революція у засобах зв'язку.

Революційні перетворення у техніко-економічних відно­синах зводяться насамперед до радикальних змін у суспільному поділі праці, зокрема в пріоритетності одиничного поділу праці на національній та інтернаціональній основі, у зменшенні розмірів економічно ефективних підприємств.

Зсередини 70-х років почався другий етап розвитку НТР, який характеризується новими кардинальними змінами в технологічному способі виробництва. Такими змінами є насамперед мікропроцесорна революція (зміст якої — елек­тронна автоматизація матеріального виробництва й обігу, науково-технічної творчості, інших сфер діяльності людини), біотехнологічна революція (має на меті створення нових організмів з наперед заданими властивостями за допо­могою генної та клітинної інженерії), поява промислових роботів нового покоління, або інтелектуальних роботів, швидкий розвиток космонавтики в практичних цілях тощо.

Результатом другого етапу НТР є поява в системі про­дуктивних сил ще одного елемента — інформації. Розгортання НТР зумовлює появу нових типів суспільства, зокрема інформаційного суспільства (в т.ч. інфор­маційної економіки), пост-індустріального суспільства, кібернетичного, технологічного тощо.

В інформаційному суспільстві основним товаром е інформація, в постіндустріальному — теоретичні знання, На цій основі істотно змінюються інші сторони економіч­ної системи і суспільних відносин (соціальних, правових, політичнихчних тощо).

Продуктивні сили – система факторів виробництва, яка забезпечує преретворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. До цій системи належать: працівники, засоби праці, предмети праці, використовувані сили природи, наука як спецефічна продуктивна сила, форми і методи організаціі виробництва, інформація. Про­дуктивні сили виражають ставлення людини до природи, ступінь оволодіннялюдини силами природи.Вони є провідною стороною суспільного способу виробництва, а їх рівень загальним показником соціально-економічного прогесу, оскільки з їх розвитком зростають продуктивність праці, національне богатство, з’являються нові джерела енергії тощо. Відночас головним кратерієм суспільного прогресу є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. Взаємодія особистостіх (людини) і річових (засобів виробництва) факторів виробництв є найважлиивішою умовою зростання продуктивної праці, національного богатства, у процессі такої взаємодії виникаі нова продуктивна сила, не властива жодному із ціх факторів зокрема.