Багатопартійна система затверджена Конституцією та іншими законами України, закріплена юридичними нормами, захищається правовими інститутами держави. Тобто з погляду політологічного можемо говорити про багатопартійність як доконаний факт і про те, що суспільство приймає її.
А якою мірою, наскільки поширене в масовій політичній свідомості і наскільки міцне переконання в необхідності багатопартійної системи? І яка база цього переконання: сформувалося воно внаслідок поєднання передових ідей часу і масових інтересів, бажань та очікувань чи залишається хоч і поширеною, але лише науковою думкою? У яких колах, у яких соціальних верствах найбільшу симпатію викликає діяльність партій і яких саме? Які сподівання в електораті пов'язуються з функціонуванням багатопартійної системи?
Багатопартійна система — це єдиний суспільний механізм зі своїми ознаками та соціальними функціями, який виробив певні закономірності своєї діяльності. На його рівні діють чинники, у тому числі й психологічні, що суттєво відмінні від тих, які діють на рівні окремої групи — партії.
Психологічні чинники становлення багатопартійності. У різних відгалуженнях суспільної свідомості діють комплекси психологічних чинників, які забезпечують умови для становлення й розвитку багатопартійної системи. Основні з них, очевидно, такі:
1. В економічній свідомості. Різноукладна економіка в Україні стала на сьогодні доконаним фактом. Вона породжує різні типи свідомості й поведінки, які в кінцевому підсумку зводяться до двох основних: приватновласницького і колективістського, хоча кожний із них у чистому вигляді навряд чи де-небудь існує — що в будь-якому суспільстві, що в якій завгодно групі людей, що в кожної окремо взятої людини. Це радше два протилежні полюси однієї свідомості, породжені двома суперечливими, але нерозривними іпостасями особистості ще на етапі об'єднання первісних людей в общини. З одного боку, людина — індивід зі своїми особистими, властивими саме йому потребами та інтересами, серед яких найважливішою є потреба виживання, самозбереження. А з другого боку, ця сама людина — істота суспільна, у розумі якої закладено усвідомлення ефективності колективної діяльності, а в інстинктах — потяг до неї. Та ж таки потреба у виживанні реалізовується відтак лише шляхом взаємодії з іншими людьми.
Різне співвідношення приватновласницького і колективістського начал в інтелекті та психіці особистості формується індивідуально, під впливом потреб, у процесі господарської, економічної життєдіяльності людини. Саме ось це різне співвідношення начал значною мірою зумовлює існуючий спектр партій за їх політико-економічними концепціями. На одному полюсі перебувають партії, які визнають лише суспільну власність на засоби виробництва, лише колективістські способи виробництва та споживання (часто розуміючи їх спрощено), на протилежному — однозначні прихильники приватновласницького способу виробництва й розподілу благ. Отже, можна зробити припущення, що в кожній окремо взятій партії консолідуються особистості з приблизно однаковим співвідношенням приватновласницького та колективістського елементів інтелекту і психіки.
2. У розумінні соціальних процесів. У суспільній думці спостерігається різне бачення сучасної системи української спільноти, її структурних елементів, різні тлумачення процесів та наслідків соціальної інтеґрації. Політологи керуються радше ідеалом, трактуючи соціальні передумови багатопартійності як наявність у суспільстві груп, достатньо різнорідних, щоб вони мали настільки відмінні інтереси, на відображення та вираження яких потрібна була б для кожної соціальної групи "своя" партія. В Україні ж нині партій помітно більше, ніж великих соціальних груп. Не знайшовши своєї соціальної ніші, свого електорату, лідери партій скаржаться на повільність процесу диференціації суспільства. Тимчасом суспільствознавці, а тим паче партійні ідеологи мало досліджують процеси соціальної стратифікації, становлення нових соціальних груп і прошарків.
А ці процеси сповільнюються і спотворюються затяжною загальною кризою. Тому, зокрема, і склалася ситуація невідповідності політичних партій до існуючих соціальних ніш, що політична структура суспільства сформувалася швидше, ніж соціальна. Інакше й бути не могло, бо не завершився процес економічної диференціації суспільства, відповідно й одночасно з яким проходить процес диференціації соціальної.
Зрештою, немає відхилення від норми в тому, що політична диференціація відбувається швидше, ніж соціальна. Про відхилення був би сенс говорити в тому разі, коли б цілковито прийняти висловлювану окремими політологами догму "кожна партія — виразник інтересів певної соціальної групи". А отже, позаяк немає чітко виокремлених соціальних груп, то й, мовляв, і слабкі в Україні політичні партії.
Багатопартійність слід трактувати ширше — як організаційне вираження надзвичайно багатобарвного спектра різних, у тому числі й політичних, інтересів спільноти. Кожна політична партія зі своєю ідеологією, системою уявлень про стратегію і тактику діяльності, перспективи і методи роботи та ін. базується на певній групі інтересів. Вони ж можуть бути спільними для різних соціальних груп або ж не мати чітко визначених соціальних координат. У переважної більшості громадян України, навіть в умовах нинішньої політичної апатії, здобуватимуть визнання саме ті партії, які розуміють і поважають різноманітність інтересів суспільства, визнають багатопартійність як необхідне вираження всього багатства політико-ідеологічного спектра та виступають за толерантне співіснування з іншими партіями.
3. У політиці як сфері суспільної свідомості. Ця сфера надзвичайно багатобарвна, що пов'язано і з такою самою строкатістю політики як сфери діяльності. В українській спільноті завжди були і нині поширені різні уявлення про той суспільно-політичний устрій, який був би для країни найкращим. Існують різні підходи до сучасного державотворення, до проблеми збереження та зміцнення незалежності. Побутують надзвичайно різноманітні орієнтації щодо своєї ролі в сучасному політичному процесі.
Викристалізовуються й різні уявлення про роль політичних партій у суспільному проґресі. Одні бачать багатопартійність як необхідний елемент демократичного суспільства, інші — як знаряддя дальшого розвалу та поглиблення кризи. Утім, це лише крайні точки зору. Поміж ними — десятки інших підходів до державотворення, до суспільного розвитку зі своїм, у кожному випадку особливим трактуванням ролі партій. Отже, якщо взяти масову свідомість громадян України загалом, то ця строкатість відображає її готовність до прийняття багатопартійності, що є важливою психологічною передумовою такого процесу.
4. В ідеології. Сучасна українська ідеологія, ця специфічна галузь суспільної свідомості, також відкриває можливості для формування багатопартійної системи. Ідеали, цінності як механізми соціальної орієнтації в кожної людини свої, їх неможливо цілком підпорядкувати якійсь одній світоглядній системі. Суспільство, узяте загалом, не може бути суспільством однодумців. Разом із тим спектр ідеалів небезконечний, ба навіть досить вузький, і люди об'єднуються на ґрунті приблизно однакового уявлення про найсправедливіше суспільство, про найблагородніші взаємозв'язки в ньому. Навіть більше, аналіз партійних програм свідчить: різні партії сповідують, по суті, одні або близькі ідеали, лише по-різному їх тлумачать, шукають різних механізмів і способів їх досягнення.
Завантажити реферат