Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Політичні партії та партійні системи

Реферати / Політологія / Політичні партії та партійні системи

За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії в Україні Такими критеріями можуть бути: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спряму­ванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: націо­нально-радикальні, національно-демократичні, загальнодемок­ратичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.

Залежно від багатьох обставин, а надто від характеру на­явного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система. Враховуючи підходи різних авторів, можна виокремити типи партійних систем:

— однопартійна, коли в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається;

— домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за під­сумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років;

двопартійна (біпартизм),коли дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів самостій­но здійснюють владу;

трипартійна, яку ще називають двохзполовинною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформува­ти уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в пар­ламенті;

— чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її;

партійна система обмеженого, чи поміркованого, плю­ралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між пар­тіями;

партійна система крайнього, або поляризованого, плю­ралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, дво­сторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного кон­флікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне роз­межування між ними;

— атомізована партійна система, про яку говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку чис­ла партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій — де­сять, двадцять чи більше вже не має великого значення. Кож­на з названих партійних систем відображає конкретний стан і особливості того чи іншого суспільства.

2. Партійні системи та їх типологія

Структура політичних партій являє собою систему, до якої входять ядро (партійні лідери, активісти), рядові члени партії та прибічники. Організаційно партія розділяється на партійний апарат, партійну масу, способи зв'язку апарату з цією масою, партії та політичного середовища, партії та суспільства. До­сить часто до партійної системи входять створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом про­ведення партійної політики серед відповідних груп населення.

Партії як громадсько-політичні організації постійно ево­люціонують. У класичному вигляді вони постали як найбільш активна та організована частина класу або соціального про­шарку, що відповідно виражає і захищає інтереси певного класу або соціального прошарку. Однак останнім часом з'явились уні­версальні партії, які найбільш динамічно зростали і стали пер­спективними у Європі та Америці. Наприкінці XX ст. сталися великі зміни в соціальному й політичному житті суспільства, в суспільній орієнтації людей. Партії почали звертатися до всіх груп населення. Спершу американський політолог Дж. Ла Па-ламбара назвав цей тип «партією хапай — усіх», потім — партією виборців. Згодом до останньої додалася назва універсальних партій. Ці партії та їхні лідери прагматичні щодо ідеології, нада­ють перевагу пошукові спільної мови з багатьма, часто проти­лежними, групами інтересів — тільки б завоювати виборців.

У 80-ті рр. стали з'являтися партії «рухівського типу». Вони взяли за взірець організаційну структуру і діяльність соціальних рухів (форми самодіяльності населення). Напри­клад, партія «зелених» ФРН, яка виникла на базі екологічного руху, характеризується повною відкритістю і гласністю внут­ріпартійного життя, скороченням до мінімуму партійного апа­рату, відсутністю постійного лідера, а також традиційно офор­мленого постійного членства. «Зелені» створили лише первинні (земельні) організації, відмовившись від об'єднання партії в єди­ний федеральний союз. Така полегшена, не заформалізована структура, що розрахована на оперативну гнучку роботу з ви­борцями, має свої переваги і нерідко дає позитивний результат.

Ставлення до партій та їхньої ролі в житті суспільства впро­довж тривалого часу — від античності аж до кінця XVIII ст. було негативним. Знаменитий політик і оратор Стародавнього Риму Цицерон використовував слово «партія» так само, як і «фракція», — у значенні «поганий, неблагородний союз». Ще в XVII і навіть у XVIII ст. вважали, що партії, які сперечають­ся, шкідливі для здоров'я суспільства, бо вносять розлад у соціальний організм, гальмуючи його виборчу діяльність і тим руйнуючи його. Нарівні з цим, у європейській політичній думці XVII—XVIII ст. поширилося ставлення до партій як до «пози­тивного явища політичного життя». Нині в політичній науці остаточно утвердилася думка, що без наявності сильних полі­тичних партій, альтернативних політичних рухів демократич­на природа влади неможлива.

Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між на­родом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висува­ти вимоги до нього. У Конституції Італії партії розглядаються навіть як пряме та безпосереднє знаряддя народного сувере­нітету, при цьому суверенні функції виконують партії як прав­лячі, так і опозиційні. Право правити і право бути в опозиції розглядаються як дві форми вияву народного суверенітету. Партії виступають динамічною силою розвитку політичної сис­теми. І не тільки. Цивілізоване людство поки що не придумало нічого розумнішого та оперативнішого, ніж політична гра партій, у перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку і реалізуються національні інтереси держав.

3. Багатопартійність в Україні

Багатопартійна система в Україні — явище не нове. Вона виникла на початку ХХ ст. й інтенсивно функціонувала до 1921 р. Але пізніший тривалий розвиток суспільства в умовах тоталітарної однопартійності практично зліквідував будь-які ознаки плюралізму в політико-ідеологічній сфері. Тому нині маємо говорити не так про відродження багатопартійності, як про її виникнення та становлення.

У 90-ті роки на політичній карті України з'явилося понад сорок різних партій. Однак їхнє становлення характеризується не самим лише проголошенням та організаційним оформленням політичних об'єднань. Головне в цьому процесі — визрівання і прийняття масовою політичною свідомістю необхідності багатопартійної системи як заперечення системи однопартійної, як важливий чинник, навіть ґарант демократизації суспільства.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали