Шлюб

Також необхідно зазначити, що "розірвання шлюбу з особами, умовно засудженими (в тому числі з обов'язковим залученням засудженого до праці) або умовно звільненним з місць позбавлення волі; проводиться на загальних підставах відповідно: в судовому порядку за положенням ст.40 КпШС або в органах загсу у випадках, передбачених ст.41 цього Кодексу".¹

В суді, а не в загсі розривається шлюб з душевнохворими або недоумкуватими, однак не визнаними недієздатними в порядку, який встановлений ст.ст.251-260 ЦПК України.

Особливий порядок розірвання шлюбу з особами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, не застосовується у випадках розлучення з особами, які обмежені в дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами. З цими особами, а також за позовом цих осіб шлюб розривається в загальному порядку.

При розірванні шлюбу за підставами, передбаченими ст.42 КпШС, до заяви про розлучення повина бути додана копія рішення суду або виписки з нього про визнання іншого члена подружжя безвісно відсутнім або недієздатним внаслідок душевної хвороби або слабоумства або копія вироку (виписки з нього) про засудження іншого члена подружжя до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

За розлучення з недієздатним, безвісно відсутнім і засудженим членом подружжя державою встановлюється мито.

Розлучення в загсі не допускається, якщо між членами подружжя виникають спори. Мова йде про спори щодо дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є непрацездатним. В цих випадках для розлучення шлюбу потрібно звертатися до суду, оскільки виникає необхідність в перевірці фактів, в оцінці доказів, тобто в здійсненні дій, котрі не може проводити загс. Перешкодою для розірвання шлюбу в загсі є тільки спори, які підлягають розгляду в шлюбнорозлучному процесі. Не є такою перешкодою, наприклад, спір про надання засобів на утримання неповнолітнім, недієздатним дітям, які потребують допомоги. Вказані вимоги не можуть розглядатися в шлюбнорозлучному процесі.

Шлюб розривається в суді, а не в загсі, якщо засуджений член подружжя, який відбуває покарання або опікун подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з членів подружжя, який є непрацездатним, розірвання шлюбу провадиться через суд. Про подану заяву загс повідомляє того з подружжя, який знаходиться в ув'язненні, або опікуна недієздатного члена подружжя. В сповіщенні встановлюється срок для повідомлення про наявність вказаних спорів. Встановленний для відповіді строк не може перевищувати трьох місяців.

Після отримання повідомлення про відсутність спору або неотриманні відповіді в строк, встановленний в сповіщенні, орган запису актів громадського стану реєструє розірвання шлюбу. В законі не встановлено певного строку, після котрого не реєструється розлучення з безвісно відсутнім. Реєстрація розлучення в такому випадку проводиться відразу ж після звернення в загс.

Вирішення в суді справ про розірвання шлюбу в випадках, коли член подружжя, який засудженний або опікун недієздатного порушать вказані в ст.42 КпШС спори, мають ряд особливостей. По цих справах не застосовуються заходи до примирення. Вони розглядаються без виклику відповідача. Не сплачується мито. Позови про розірвання шлюбу з особами, визнаними або недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, а також з засудженним на срок не менше 3-х років, можуть бути подані за місцем проживання позивача.

III. Розлучення громадян України з іноземцями, та іноземців між собою.

Дані питання врегульовуються чинним законодавством нашої держави, а саме ст.197 КпШС України.

"Розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також іноземних громадян між собою в Україні провадиться за законодавством України".¹

Згідно з ст.197 КпШС України, розірвання шлюбів між громадянинами України та іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з подружжя проживав поза межами України.

Розірвання шлюбів між громадянами України, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали поза межами України.

Розірвання шлюбів між іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні.

Громадянин України, що проживає поза межами України, має право розірвати шлюб з одним з подружжя, який проживає поза межами України, незалежно від його громадянства в судах України. У тих випадках, коли за законодавством України допускається розірвання шлюбу в органах запису актів громадського стану, шлюб може бути розірванний в консульських установах України.

Справи про розірвання шлюбу за заявами громадян України, які проживають поза межами України, можуть розглядатися в судах України за дорученням Верховного Суду України.

На мій погляд, причиною закріплення цих положень у законодавстві є те, що Україна — багатонаціональна держава, на території якої проживають багато іноземних громадян, які тісно асимілюють з українським народом.

IV. Наслідки розірвання шлюбу.

1. Доля невповнолітніх дітей та непрацездатних батьків.

Розлучення тягне за собою наслідки, яким норми про розірвання шлюбу надають важливого значення.

Одним з найважливіших питань шлюбнорозлучного процесу є питання про долю неповнолітніх дітей. Ні одна справа про розірвання шлюбу в суді між членами подружжя, які мають неповнолітніх дітей, не може бути розглянуто без того, щоб суд не вияснив питання про долю дітей.

Перш за все суд повинен визначити, з ким залишаються неповнолітні діти. Згідно зі ст.69 КпШС України суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку та виховання. При цьому, якщо дитина досягла десяти років, суд повинен з'ясувати у неї, при кому з батьків вона бажає залишитися. Висловлене дитиною бажання не є обов'язковим для суду, якщо суд визначає, що залишиння дитини при тому з батьків, на якого вона вказує, не відповідає її інтересам.

Якщо суд визнає, що батьки не можуть забезпечити належного виховання дитини, він постановляє рішення про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування. Такі випадки останнім часом частішають: суд застосовує ці міри, як правило, тоді, коли члени подружжя, які розлучаються, вели аморальний спосіб життя, не займались вихованням дітей, а тому залишення неповнолітніх при одному з батьків несумісне з інтересами дітей.