ЗМІСТ
Вступ
1. Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у кримінальному процесі України
2. Представники потерпілого у кримінальному процесі
3. Поняття характеру шкоди, завданої злочином потерпілому.
3.1. Поняття майнової шкоди, завданої злочином потерпілому.
3.2. Поняття моральної шкоди, завданої злочином потерпілому
3.3. Поняття фізичної шкоди, завданої злочином потерпілому
4. Потерпілий у стадіях порушення, попереднього розслідування та судового провадження кримінальної справи
5. Доказування у кримінальному процесі характеру і розміру шкоди, завданої злочином потерпілому
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Становлення України як правової демократичної держави потребує оновлення юридичної бази захисту прав і свобод людини, приведення її у відповідність до європейських норм.
Для вдосконалення правового статусу особи в законодавстві України особливе значення має Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року, норми якої є нормами прямої дії, а також такі міжнародно-правові документи, як Загальна декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини, Декларація ООН "Основні принципи правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою" та ін.
Конституція України, яка є Основним Законом України, проголошує, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави[1]". Для кримінально-процесуального законодавства це означає, що воно має бути зорієнтоване на забезпечення можливостей здійснення учасниками судочинства процесуальних прав і додержання законності під час його проведення.
Реалізація цих та інших конституційних положень у кримінальному процесі пов'язана з необхідністю не тільки вдосконалення діяльності органів попереднього розслідування, прокуратури, суду, адвокатури, а й розширення процесуальних прав учасників процесу, в тому числі й тих, які постраждали від злочинів, а також послідовного здійснення наявних прав.
Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство України спрямоване головним чином на забезпечення розслідування вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб, що, в свою чергу, зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Однак, інтереси осіб, які потерпіли від злочину, захищені законом менш рішуче і з миритися з цим неможливо.
Перед усім слід відзначити явну недосконалість правового статусу інституту потерпілого, що чинить негативний вплив на його участь у процесі, ставить у нерівне становище з обвинуваченим. Це виявляється, в першу чергу, в диспропорції обсягу прав потерпілого і обвинуваченого (в потерпілого він значно вужчий), в регламентації процесуальної процедури щодо потерпілого (інколи вона не є чітко визначеною), у проблемі відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної злочином, що призводить до меншої гарантованості реалізації потерпілим своїх прав.
Судово-правова реформа в Україні спрямована переважно на створення об'єктивного слідства, кваліфікованого сильного та незалежного суду. Однак, щоб ця формула правосуддя була практично життєвою, необхідні розроблення і створення сильного правового інструментарію правосуддя, який гарантував би досягнення об'єктивної істини в кожній справі. У зв'язку з цим важливе значення має правовий статус потерпілого та його вдосконалення. Потерпілий від злочину, як і решта учасників кримінального процесу, має право на те, щоб його законні інтереси були забезпечені. Законодавець враховує це право, але, на жаль, не повною мірою і не завжди.
Тому, зваживши на чинні нормативні положення, вітчизняний нормотворчий досвід та наявні в літературі наукові концепції, в дана курсова робота буде спробою розв'язати комплекс проблем щодо вдосконалення правового статусу потерпілого в кримінальному процесі України. Адже одним із напрямків судово-правової реформи є створення такого судочинства, яке б гарантувало право на захист не лише підозрюваному, обвинуваченому та підсудному, а й потерпілому, затверджувало б рівність усіх учасників процесу перед законом.
1. Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у кримінальному процесі України
У відповідності із чч. 1, 2 ст. 49 Кримінально-процесуального Кодексу України, потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу[2].
В літературі дається більш детальне визначення цього поняття. Так, М.Михеєнко визначає потерпілим фізичну особу, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілою постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді, або ухвалою суду[3].
Визнання особи потерпілою не залежить від її віку, фізичного або психічного стану. Також для визнання особи потерпілою закон не потребує її заяви. Тобто, підставами для визнання особи (фізичної, так як у відповідності із чинним законодавством потерпілим може визнаватись лише фізична особа) потерпілою є шкода, заподіяна цій особі внаслідок вчинення певних дій які кримінальним законом визнаються злочинними, або відмови від вчинення таких дій (бездіяльності) іншою особою.
Для успішного розслідування справи важливим є своєчасність виявлення осіб, потерпілих від злочину, та визнання їх потерпілими. І тому не підлягає сумніву постулат, що допит потерпілого доцільно проводити на початку розслідування справи, бо це сприяло б найбільш ефективній та цілеспрямованій організації розслідування. При цьому важливо, щоб особа, яка постраждала від злочину, допитувалася саме як потерпілий, а не як свідок. Своєчасне визнання потерпілого необхідне і для повнішого забезпечення прав і законних інтересів постраждалої особи. Тому важливе значення має питання про те, за наявності яких даних особа підлягає визнанню потерпілою.
У законі зазначено, що слідчий виносить постанову про визнання особи потерпілою, встановивши, що “злочином заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду” (ст. 49 КПК). Але як же слід розуміти цю вимогу закону? Чи означає це, що умовою визнання особи потерпілою є наявність даних, які б дали підстави слідчому визнати безперечно встановленим як сам факт злочину, так і заподіяну ним шкоду? Таке розуміння закону, на думку М.І. Гошовського, не є правильним. Визнання доведення самого факту злочину в багатьох випадках невіддільне від визнання того, що даний злочин заподіяно конкретною особою. Наприклад, у справах про злочини на автотранспорті вирішення питання про те, чи є наїзд на потерпілого результатом злочину, часто органічно пов’язане з вирішенням питання про винність водія автомашини і знаходиться в прямій залежності від нього. Аналогічне положення нерідко має місце у справах про зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень, шахрайство та деяких інших.
Завантажити реферат