Однозначний висновок про можливість стягнення моральної шкоди, заподіяної будь-яким злочином, випливає з даного Пленумом Верховного Суду України роз’яснення в п. 2 ч. 3 вже згадуваної постанови від 31.03.1995р.: “стосовно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ст. 49 КПК), вправі пред’явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства”[29].
Підставами відшкодування моральної шкоди у кримінальному судочинстві можуть бути ті самі юридичні факти, що використовуються як правові підстави і для стягнення з винних осіб майнової шкоди, заподіяної злочином: 1) вчинення злочину; 2) заподіяння злочином шкоди; 3) наявність причинного зв’язку між злочином і шкодою, що настала.
Суб’єктом права на відшкодування моральної шкоди за загальним правилом є особа, яка потерпіла від злочину. Інші особи можуть мати таке право тільки у передбачених законом випадках, а саме: близькі родичі у разі смерті потерпілого; особи, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника; дитина померлого, яка народилася після його смерті. При цьому, як зазначив Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від 31.03.1995р., близькі родичі особи, якій завдано моральної шкоди, права на відшкодування такої шкоди не мають, окрім випадків, коли такими діями порушено і їхні права[30].
3.3. Поняття фізичної шкоди, завданої злочином потерпілому
Фізична шкода – це сукупність змін, що сталися об’єктивно внаслідок вчиненого злочину в стані людини як фізичної істоти. Це: тілесні ушкодження, розлад здоров’я, фізичні страждання, біль. Суттєвою рисою фізичної шкоди є те, що вона заподіюється життю, здоров’ю – найважливішим благам людини і практично не може бути відшкодована.
Згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995р., “ з медичної точки зору тілесні ушкодження – це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає внаслідок одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних”.
У науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України зазначено, що тілесним ушкодженням називається протиправне і винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, яким порушено анатомічну цілісність або фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого при посяганні на здоров’я[31]. М.Й. Коржанський, який коментує ст. 101 КК України, вказує, що кримінально-правова охорона здоров’я має універсальний характер і не залежить від суспільних ознак потерпілого.
Закон, де йдеться про шкоду, заподіяну злочином, не деталізує, чи це шкода на момент злочину, чи на якийсь наступний період. Тому факт заподіяння шкоди має встановлюватись у процесі незалежно від моменту вчинення злочину та бути підставою для визнання потерпілим. Важливо, аби був причинний зв’язок між діянням та шкодою, що настала.
Тілесні ушкодження бувають трьох ступенів: тяжкі, середньої тяжкості і легкі. У судово-слідчій практиці проблем з установленням виду тілесних ушкоджень зазвичай не виникає, оскільки визначення їх характеру і тяжкості.
4. Потерпілий у стадіях порушення, попереднього розслідування та судового провадження кримінальної справи
Кримінально-процесуальне законодавство досить чітко регулює питання про характер участі потерпілого у стадіях порушення та попереднього розслідування, а також в судовому провадженні кримінальної справи.
Порушення кримінальної справи є першою стадією кримінального процесу. В цій стадії закладається особливий комплекс відносин між органами дізнання, слідчим, прокурором, заявником та іншими особами. Вона криє в собі дії з прийняття й перевірки заяв (повідомлень) про вчинені злочини або злочини, що готуються, закріплення слідів злочину, винесення певних рішень і перевірки їх законності та обґрунтованості.
Ефективність розслідування злочинів прямо залежить від того, як швидко, з якого моменту вчинення суспільно небезпечного діяння розпочато дізнання й попереднє слідство. Провадження за заявами й повідомленнями обмежено часом. У ст. 97 КПК визначено строк, упродовж якого слід винести рішення за заявою чи повідомленням про злочин, – три дні. За цей час правоохоронний орган зобов’язаний прийняти повідомлення, проаналізувати дані, що в ньому містяться і сформулювати певне процесуальне рішення. Якщо даних, наведених у заяві недостатньо для винесення обґрунтованого рішення, її перевірка здійснюється у строк, що не може перевищувати десять днів.
Завершується провадження за заявами й повідомленнями про злочини винесенням одного з трьох процесуальних рішень: 1) порушення кримінальної справи; 2) відмовою в порушенні кримінальної справи; 3) направленням повідомлення або заяви за належністю.
Кримінальна справа може бути порушена лише за наявності до того законних приводів і підстав, передбачених ст. 94 КПК. При цьому важливе значення має питання про момент визнання особи потерпілою в кримінальній справі. Як уже згадувалось, потерпілий вважається учасником процесу з моменту винесення постанови про визнання особи потерпілою. І як вважає ряд науковців, рішення про визнання особи потерпілою слід виносити на ранньому етапі в провадженні кримінальної справи і для цього достатньо мати докази, які свідчать лише про те, що: діяння підпадає під ознаки злочину, передбаченого однією із статей Особливої частини Кримінального кодексу України; злочин було вчинено або підготовлено; саме цим злочином справді заподіяно певну шкоду, вказану в законі; існує причинний зв’язок між даним злочином і моральною, фізичною або майновою шкодою, що настала[32].
Коли заподіяння шкоди є очевидним під час порушення кримінальної справи (наприклад, у разі вчинення зґвалтування, крадіжки, розбійного нападу тощо), постанову про визнання особи потерпілою рекомендується приймати одночасно з постановою про порушення кримінальної справи. В інших випадках визнання потерпілим може мати місце і згодом, але зразу після встановлення факту заподіяння шкоди конкретній особі. Ця вимога набуває особливого значення з огляду на те, що громадянин, якому заподіяно шкоду, може користуватися наданими йому законом правами та виконувати покладені на нього законом обов’язки лише після того, як органом дізнання, слідчим чи прокурором прийнято відповідну постанову.
Перш ніж розглядати питання про реалізацію прав потерпілого в стадії попереднього розслідування, нагадаємо, що стаття 122 КПК, яка передбачає порядок роз’яснення прав потерпілого, вказує на те, що слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз’яснює їй її права, передбачені ст. 49 КПК:
“Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, - після відання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді.
Завантажити реферат