Поглиблений аналіз попиту і пропозиції

Мал. 2(в) показує тривалу рівновагу, або нормальну ціну. Високі ціни, які утримувалися впродовж довгого часу, стимулювали суднобудування і сприяли залученню до риболовлі більшого числа кваліфікованих людей. Точ­ка Е3, в якій крива тривалої пропозиції Пр перетинае криву попиту П1, є точкою кінцевої рівноваги, досягнутої після того, як усі економічні рівні пристосувалися до нового рівня попиту.

Зростання попиту має різний вплив на ціну в різні періоди часу. По-перше, нова миттєва рівновага збільшуе ціну за правильного розподілу незмінної пропозиції. По­друге, короткострокова рівновага — пропозиція зростає, але число підприємств не змінюється. По-трете, нормальна тривала рівновага — змінюється число підприємств, обсяг використовуваних ресурсів — ціни зрештою пристосовуються до змінених витрат.

Важливо відзначити, що ціна тривалої рівноваги наба­гато нижча за ціну короткострокової рівноваги і значно нижча за ціну миттевої рівноваги. I все ж таки вона дещо вища за ціну, що переважає тоді, коли попит був нижчим. Якби у риболовлі не застосовувались свої специфічні чинники виробництва і якби вона була настільки незначною галуззю, щоб залучити без збільшення цін з інших галузей необхідні чинники, щоб подвоїти чи збільшити вчетверо продукцію, можливо, вона змогла б задоівольнити повністю зрослий попит без підвищення в кінцевому підсумку своїх витрат ; цін. У цьому випадку крива тривалої пропозиції виявилася б горизонтальною лінією, яку ряд економістів називає випадком «постійних витрат». Але якщо до риболовлі повинні бути залучені судна, сітки і робітники з інших галузей через підвищення їхньої ціни як чинників виробництва, то крива тривалої пропозиції Пр буде, як це показано на мал. 2(в) висхідна. Ряд економістів називае це випадком «зростаючих витрат» і вважає, що він є нормальний і такий, що зустрічається у більшості більш чи менш значних галузей.

4. Державне регулювання цін.

Час від часу серед широкої громадськості або в уряді поширюється думка, що механізм попиту і пропозиції породжує ціни або зависокі для покупців, або занизькі для продавців. У таких випадках уряд може втручатися, законодавчо встановлюючи межі зростання або падіння цін. Якщо це стосується товару, який вважається соціально важливим і ціни на нього вважаються завищеними, то держава вдається до встановлення граничних цін, тобто законодавчо встановлених максимальних цін, які продавець може правити за свій товар чи послугу. Підставою для введения граничних цін на конкретні продукти є надія на те, що ці ціни дозволять споживачам придбати деякі товари першої необхідності або послуги, які вони не змогли б купити за рівноважну ціну.

Типовим прикладом такого регулювання с ціна на житло. Припустимо, що попит і пропозиція квартир, що здаються в найм, сформували певну ціну рівноваги на

рівень квартирної плати, що показано на мал. 3.

На цьому графіку крива пропозиції досить крута. Зрозуміло, що кількість квартир, які здаються в найм, важко збільшити за короткий час. Адже, щоб збудувати нові будинки, потрібен час.

За вільного формування квартирної плати встановлюється такий її рівень, що може бути задоволений попит на квартири. Але в той же час існує багато сімей які не мають можливості забезпечити прийнятні житлові умови, тобто виникає потреба державного втручання і регулювання розміру квартирної плати, таким чином, щоб більша частка людей мала змогу придбати добре житло.

Припустимо, що держава через регулювання квартирної плати встановлює максимум квартплати, забороняючи підвищувати її вище рівня Ц2. Природно, що нижчі розміри квартплати дозволять більшому числу людей жити в прийнятних умовах. Однак регулювання в свою чергу породжує цілу низку проблем.

Зниження квартирної плати, безперечно, зумовить зростання попиту до значення Об2. Якщо попит зростає, а пропозшця знижуеться, то в результаті попит перевищуе пропозицію (різниця тж. Об2 і Об3). Виникає дефщит житла — і тепер уже не тільки щодо того, скільки люди хотіли б його мати, але й щодо платоспроможного попиту.

Дефіцит житла викликає необхідність його раціонального розподілу. При цьому, якщо раніше тільки гроші визначали, хто саме отримає наявну квартиру, то тепер має сформуватися якась інша система розподілу житла між покупцями.

На практиці це, звичайно, означае, що засновується певна адміністративна система — наприклад, яка-небудь житлова посередницька установа,— і людина стає в чергу на отримання житла. При цьому очевидно, що у власників нерухомості виникає сильна спокуса обійти всяке регулювання квартплати: адже та кількість квартир, яку вони можуть запропонувати — Обз (див. мал. 3), вони могли б продати за ціну Цз. Тому не виключено, що регулювання квартирної плати призведе до виниккення чорного ринку, в результаті чого квартири будуть пропонуватися за вищі ціни, ніж у поперсдшй ситуаціях — без регулювання. Щоб цьому завадити, повинен розширюватися і контролюючий апарат, який у свою чергу вимагає ресурсів, тобто відволікає їх від чогось іншого.

Нічого дивного, що небажані побічні результати до яких, таким чином, може привести регулювання, викликають необхідність втручання в систему ціноутворення ззовні.

Коли справа стосується ринку житла і дефщиту на ньому, викликаного регулюванням квартирної плати, то цю проблему в Україні розв'язуе держава за допомогою дотац1й, які стимулюють підтримання в належному стані існуючого житла і будівництва нового. На графіку попиту і пропозиції це виглядае так: крива пропозицц знижу­еться настільки, що дефіцит житла можна подолати за рахунок нового будівництва.

Державні дотації на житлове будівництво приймають, зокрема, форму пільгових кредитів, що надаються на будівництво житла. Відсоток від позики на житлове будівництво утримується на низькому рівні завдяки спецільним заходам регулювання кредитного ринку.

Але в результаті такі ж проблеми виникають і на кредитному ринку. Формується високий попит на дешеві кредити і паралельно, поряд з регульованим, розростається «сірий» кредитний ринок. Таким чином, регулюван­ня на першому ринку — житла — дає також і побічні результати, які в свою чергу вимагають нового регулю­вання, що воде до побічних результата на іншому ринку.

Регулювання може застосовуватися і тоді, коли ціна рівноваги вважається занизькою. У цьому випадку дер­жава визначае нижчий рівень цін. Він виступає як мінімальна ціна, що встановлюється урядом і перевищує ціну рівноваги,— звичайно він застосовується в таких випадках, коли суспільству здається, що вільне функціонування ринкової системи не здатне забезпечити достатній рівень доходів певним групам постачальників ресурсів або виробників. Характерним прикладом встановлення урядом нижнього рівня цін є законодавство про мінімум заробітної плати і шдтримка цін на сільськогосподарську продукцію.