Холдінгові компанії - характеризуються тим, що вони мають контроль над іншими компаніями або за рахунок володіння їхніми акціями і грошовим капіталом, або в зв'язку з правом призначати директорів підконтрольних компаній.
Механізм прийняття рішень в акціонерних товариствах дозволяє холдінгу впливати на господарські, комерційні рішення підприємств, що входять у холдінгові об'єднання. Хоча ці підприємства залишаються в правовому відношенні самостійними, холдінг спроможний спрямовувати їх у русло інтересів великої компанії, як великої цілісної структури. Крім цього холдінг може здійснювати ряд функцій, пов'язаних із загальною підприємницькою діяльністю. У тому випадку, коли це обумовлено необхідністю і загальною користю, холдінг спроможний централізувати і перерозподіляти фінансові засоби своїх учасників.
Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання підприємств, організацій, утворене для вирішення конкретних задач і проблем, здійснення значних інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. У консорціум можуть входити і великі, і дрібні підприємства, що бажають взяти участь у здійсненні проектного або іншого підприємницького задуму, але не маючи самостійних можливостей його здійснення. Консорціум надає потенційно ефективний організаційно-структурний засіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів. Підприємства можуть об'єднуватися в консорціум заради здійснення привабливого проекту, але потребуючого для своєї реалізації значних капіталовкладень, що відволікаються на тривалий термін при високому ступені ризику.
3. Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні.
Головним напрямком політики ринкової трансформації економіки України є створення умов становлення та розвитку національного підприємства, у першу чергу малого і середнього бізнесу. Його місце і роль у структурі ринкової економіки визначаються тим, що цей бізнес становить основу дрібного виробництва. Він відіграє важливу роль у процесі формування ринкової конкуренції рівноваги цін, забезпеченні зайнятості населення, заповнює ринкові "ніші", неефективні для великих підприємств. Незважаючи на те, що малі і середні приватні підприємства постійно стикаються з проблемою захисту своєї економічної незалежності, як дрібні суб'єкти ринку мають досить нетривалий термін ділового існування, в той же час добрих результатів вони досягають саме в співробітництві з іншими компаніями. Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх природно регульоване (у тому числі і за рахунок антимонопольного законодавства) оптимальне співвідношення становлять характерну рису ринкової економіки. Як особливий сектор ринкової економіки мале і середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці тощо.
Особливе значення малого і середнього бізнесу виявляється під час перехідного періоду до ринкової економіки в стимулюванні структурної перебудови економіки, формуванні нового соціального прошарку підприємців-власників як соціальної бази ринкової трансформації економіки, які забезпечують стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку. У умовах формування орієнтованого ринку, прискорення інституціональних перетворень в економіці України, де базовими є радикальні зміни у відносинах власності, формування приватного сектора з критичною масою, що надавала б йому сили реального конкурента державних підприємств, створення ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів тощо, проблема становлення і розвитку національного підприємництва набуває неабиякого значення. Тому перебільшення або недооцінка ролі і місця підприємництва в народному господарстві України, ігнорування його економічного потенціалу і завищення реальних можливостей, суспільних очікувань можуть призвести до стратегічних прорахувань у здійсненні політики ринкової трансформації української економіки.
Соціально-культурний грунт становлення українського підприємництва. Кожному часу, кожній епосі відповідала своя культура, своя етика, зрештою - своя ідеологія. Які ж етичні принципи мають бути провідними за наших днів. Від яких етичних посилок слід рухатися, щоб робити висновок про ступінь культурності українського підприємництва і перспективи його розвитку в процесі ринкової трансформації економіки та формування громадянського суспільства в Україні.
Становлення, функціонування і розвиток вітчизняного підприємництва в Україні відбувається не в соціальному вакуумі й грунтується не на абстрактному суспільному базисі. Ці процеси здійснюються в конкретному суспільному контексті й під впливом конкретно-історичних умов, які, з одному бокові, сприяють розвиткові, а з іншого, - гальмують їх. У свою чергу підприємництво як соціальне явище не тільки піддається впливу суспільних процесів, але й саме торкається цих процесів, що також впливає, видозмінює, трансформує їх. Розгляд проблем підприємництва в контексті суспільних, насамперед політико-економічних, відносин, що створюють соціальне середовище його буття, дозволяє говорити про перспективний простір наукових досліджень щодо сутності підприємництва, нового для незалежної України суспільного явища; реального змісту й відповідності цивілізаційним стандартам його потенційних можливостей як реального конкурента державного господарювання; ефективного пошуку адекватних політико-правових механізмів забезпечення його всебічного розвитку тощо.
Насамперед слід враховувати, що українське підприємництво зароджується в умовах так званого пост-тоталітарного суспільства, тобто суспільства, яку поки що спонтанно переборює обмеження колишньої радянської державно-монополістичної системи господарювання та управління, спираючись головним чином (як це не сумно, але природно) на ті самі політичні сили, структури, теорії, масову свідомість, соціальну психологію та ін. , що склалися в рамках цієї системи на певній стадії її еволюції та функціонували протягом понад сімдесят років.
У спадщину від колишнього Радянського Союзу та Радянської України, з характерним для них тотальним одержавленням практично всіх суспільних відносин, незалежна Україна одержала монопольно-державну, керовану бюрократичним способом власність замість громадської (яка виключає приватну власність), структурно-деформовану економіку у формі певної складової частини "єдиного народногосподарського комплексу" СРСР; неструктуроване громадянське суспільство, у якому основна роль належала не особі, а трудовому колективу; трудову етику, побудовану головним чином на
принципах позаекономічної мотивації трудової активності, що, безперечно, руйнувало господарську мотивацію й самоцінність праці, тощо.
Проте найзначніша проблема сьогодення полягає в тому, що розв'язання завдань перехідного періоду, і насамперед ринкової трансформації економіки, розвитку підприємництва і формування приватного сектора ринкового господарства покладено, по суті, на успадковані від адміністративно-командної системи бюрократичні кола (чиновників нового типу існує велика кількість, але відповідної якості поки ще немає). Природно, смердоти не бажають, та й заради істини скажемо, не вміють "рубати" адміністративно-директивний "сук", на якому сидять і яких їх годує.
Завантажити реферат