Статті 69-110 «Загального положення про селян»[1] визначають склад, обов’язки і функціонування другої ланки селянського громадського управління - волосного управління. Указом Сенату від 19 лютого 1861 р. наказувалося «открыть действия» волосних управлінь «не позднее, как через три месяца по утверждении расписания волостей»[2].
Утворення волосних управлінь було завершено одночасно із сільськими до грудня 1861 року. Усього в 45 губерніях, на які расповсюджувалась дія Положень 19 лютого 1861 р., було утворено 8751 волость[3].
Стаття 69 фіксує склад волосного управління. У волосному управлінні з’єднувалися розпорядча, виконавча і судова влада у волості. Розпорядчу владу здійснював волосний сход, виконавчу - волосний старшина, судову - волосний селянський суд. Волосне правління виконувало роль дорадчого органа при волосному старшині.
Статті 70-80 регламентують склад волосного сходу, порядок його скликання, коло його компетенції й умови, при яких рішення сходу одержують законну силу. Відповідно до ст. 73, коло питань, що мав право обговорювати волосний сход і по яким міг виносити рішення, був строго обмежений сугубо господарсько-адміністративними справами даної волості. Серед них - розкладка рекрутської повинності, мирських і інших зборів по сільських товариствах ( надалі подвірну розкладку робили вже сільські сходи ), заснування волосних училищ і право приношення скарг і прохань по справах волості у вищі інстанції. Волосному сходу ( як і сільському ) строго забронялося виходити за рамки своєї компетенції. За порушення наступала санкція - аж до притягнення до судової відповідальності. В обов’язок мирового судді входило, відповідно до ст. 27 Положення про губернські і повітові по селянських справах установах, контролювати дії селянського громадського управління[4].
Статті 81-86 визначають права й обов’язки волосного старшини, головною задачею якого була охорона загального порядку, спокою і благочиния у волості тобто виконання поліцейських функцій ( ст. 81 і 85 ).
Волосний старшина виконував також і адміністративні функції: йому були підпорядковані сільські старости, соцькі і десятські, що зобов’язані були беззаперечно виконувати його розпорядження. Волосний старшина мав і контрольні функції ( ст. 82 ). Він був підзвітний як волосному сходу ( ст. 78 ), так і місцевій адміністрації - мировому посереднику, поліцейському ісправнику і судовому слідчому, чиї розпорядження він беззаперечно зобов’язаний був виконувати ( ст. 85 ).
Склад і функції волостого управління визначені в ст. 87-92. Коло питань, що підлягали вирішенню волосного правління, було обмежене розглядом грошових витрат, затверджених волосним сходом на потреби волості, продажем майна селян за недоїмки або борги, прийняттям або звільненням посадових осіб у волості, що служать по найму. Втім, і рішення цих справ волосним правлінням виливалося в найчистішу формальність, оскільки в кінцевому рахунку все вирішувалося волею волосного старшини. Публиіцист Н. М. Астирєв, що вивчав на посаді волосного писаря практику волосного правління в одній з волостей Воронезької губернії, писав: «В нашей волости, как и в большинстве других, издавна существует правило для сельских старост собираться каждое воскресенье для составления так называемого в Общем положении волостного правления. Но уже самим Положением обязанности этого правления ограничены одними пустыми формальностями: каждое 1-е число приложить печати к денежным книгам в доказательство будто бы произведённого учёта, который за неграмотностью членов правления никогда не производился,. Назначить день для продажи с торгов имущества какого-либо неплательщика, дать старшине доверенность на получение с почты денежного пакета и только. Но единовременный созыв старост тем удобен, что при нём гораздо легче исполнить присылаемые в волость разного рода поручения и запросы от начальствующих мест и лиц. Старостам в этот день читаются начальственные предписания, относящиеся до всех или до одного из них, выдаются повестки от мирового судьи и на волостной суд, делается распоряжение о высылке в волость лиц до которых есть дело, назначаются дни для созыва сельских сходов, если есть надобность в них»[5].
Відомий ліберальний земський діяч В. Ю. Скалоп писав: «Волостное правление обращено в низшую, чисто полицейскую инстанцию, зараженную всеми пороками, свойственными такого рода учреждениям, смотря по тому, кто из них поумнее и изворотливее»[6].
Відповідно до ст. 91, волосні правління виконували і функції тоталітарнї установи на селі: вони здійснювали посвідчення різного роду майнових угод, зобов’язань і договорів у межах до 300 руб., видавали засвідчені копії з цих документів. Циркуляром міністра внутрішніх справ від 23 січня 1883 р. ці функції волосних правлінь були істотно обмежені.
Роль обласного писаря ( іноді єдиної письменної людини у волосному правлінні ), який вів усе діловодство як у самому цьому правлінні, так і у волосному суді, на практиці була винятково велика. Сучасники постійно писали про великий вплив волосного писаря на волосне правління, старшину, волосний суд, якщо при цьому писар був до того ж достатньо зворотливий, добре розбирався в законах і розпорядженнях адміністрації. Нерідко такий волосний писар заправляв усіма справами у волості. Н. М. Астирєв писав: «Этот человек . ведёт денежные и прочие книги волости, которых более 30 штук, пишет разные приговоры, выдаёт паспорта, составляет разного рода акты, состоит секретарём ( и, скажу в скобках, главным заправилой ) в волостном суде, производит статистические описания и исследования, принимает две-три тысячи дворов на страх ( ование ) на сумму 200-300 тыс. руб., составляет ежегодно призывные списки для прохождения воинской повинности ( на ) 100-150 чел., производит поверку торговых документов и преследует всякие нарушения закона в области торговли и промышленности, опекает сирот, следит за делом обучения в земских школах, за оспопрививанием в земской аптечке, следит за санитарным состоянием 10-тысячного населения, делает распоряжения в области гигиены, заведует военно-конским участком, прекращает падежи скота, составляет списки лицам, могущим быть присяжными заседателями, производит описи, аукционы и судебные взыскания, преследует нарушителей судебного устава, получает в год до тысячи входящих и выпускает до двух тысяч исходящих бумаг»[7]. Таке широке поле діяльності волосного писаря , що служив по найму , і водночас можливості, при безграмотності населення, зловживань із метою наживи. Комісія під головуванням М. С. Каханова, що займалося в 1881-1885 роках розробкою проекту перетворення місцевого управління, по зібраним із місць зведенням констатувала: «Волостные писаря хотя и не пользуются по закону никакой властью, в действительной жизни нередко имеют такое значение, что старшина является покорным орудием заправляющего волостного писаря»[8].
З метою запобігання зловживання з боку волостого писаря ст. 92 передбачала притягнення його до судової відповідальності за підробки з застосуванням у цьому випадку до нього ст. 404 Укладення про покарання[9], що гласила: «Кто при отправлении своей должности учинит фальшивую подпись, приведёт вымышленное свидетельское показание, допустит подставных свидетелей или заочно составит акт от имени отсутствующих, или совершит иной задним числом, или с намерением, из видов, нарушит правила, для засвидетельствования им актов сего рода постановленные, или же вполне или частью, также с намерением скроет истину в докладах, рапортах, протоколах, журналах, свидетельствах, гражданских или торговых обязательствах или прочих каких-либо официальных актах, или включит в них вымышленные обстоятельства или заведомо ложные сведения, или выдаст мнимую копию с акта предшествующего или же ложную с настоящего акта копию, или же дозволит себе подделку, злонамеренную переправку или подчистку актов, отданных ему на сохранение, или похитит, истребит или же утаит такие акты, то за сие, смотря по важности подлога или другим обстоятельствам более или менее увеличивающим вину его, подвергается:
Завантажити реферат