Головним в цьому процесі є вибір прогностично-суттєвих ознак ("індикаторів"), які дозволяють виявити і прогнозувати в майбутньому тенденцію змін поведінки особистості.
На мій погляд, в процесі прогнозування суїцидів можливе використання трьох основних методів, які становлять ядро усієї методики прогнозування: клінічного, детерміністичного (або факторного) та еталонного методів.
При застосуванні клінічного методу діагностується одиничний об'єкт прогнозування, а тенденції його змін виявляються, спираючись на знання характерних для нього механізмів та закономірностей, наприклад, психологічних, на чому будується прогнозування того, яких наступних стадій та в який час можуть досягати названі зміни. Цей метод широко використовується в медицині (звідки й його назва).
Детерміністичний метод заснований на виявленні тенденції, яка прогнозується по причинах або асоціативних факторах, які викликають зміну поведінки.
Еталонний метод використовується для виявлення тенденції зміни поведінки (стереотипи, властивості), які характерні особам в аналогічних умовах, по встановленому досвіду. В необхідних випадках доцільно складати карту прогнозу цих явищ і відпрацьовувати названі питання.
Щодо планування засобів профілактики суїцидів в місцях позбавлення волі, їх здійснення та оцінки результатів, то вони залежать від того, на скільки компетентно були виконані попередні етапи тактики, а також від якості та професіоналізму виконавців.
Стосовно ситуації, коли адміністрації відомий намір засудженого здійснити замах на самогубство або є дані, що особа піддається тиску та усіляким приниженням людської гідності з боку інших засуджених, тактика дій повинна бути більш рішучою та інтенсивною.
Її цілеспрямованість повинна бути направлена на запобігання, упередження реалізації антисоціальпій задумці особи та нейтралізації всіх шкідливих обставин, які приводять до нього. Як і на етапі профілактики дії повинні носити комплексний характер. Одночасно необхідно працювати як за спеціальним планом, так і без нього над тим, щоб з одного боку зробитти все, щоб змінити стереотип мислення особистості — потенціального самовбивці за допомогою, насамперед,— психологічного впливу, а також радикально змінити його умови утримання (предметне буття), тим самим виключити можливість дій зовнішніх причин та обставин, які провокують до самогубства. Особисті заходи цього етапу при певних обставинах повинні передбачити поряд з іншими засобами ізоляції, зміни місця знаодження, а також комплексних заходів нагляду, режиму та оперативного реагування.
Щодо тактики на стадії замаху на самогубство, то вона повинна бути миттєвою, в значний мірі ці дії повинні бути передбаченими наперед. Особливості роботи камерних приміщень, де знаходяться засуджені, повинні гарантувати на всякий випадок вихід з такого становища і припинити той чи інший замах на самогубство. Володіння ситуацією в таких випадках передбачає чітке забезпечення охорони та нагляду за місцем, де найбільш імовірне скоєння цих дій (камери, підвали тощо), доступ до різного роду отруйних, колючо-ріжучих матеріалів та речовин і таке інше.
Об'єктом (кримінально—виконавчого) попередження є певні умови, сприяючі виникненню чи реалізації намірів скоїти самогубство. Тому тут на перший план стають засоби, направлені на те, щоб перешкодити виникненню таких умов. До цих засобів можна віднести:
а) охоронні;
б) дисциплінуючі;
в) виховні.
Всі вони встановлені нормами кримінально— виконавчого права, пов'язані з охороною суспільних відносин, які входять в сферу захисту кримінально-виконавчої системи
1. Охоронні попереджувальні засоби виступають у вигляді соціального контролю:
а) зовнішньо охоронні попереджувальні засоби: охорона та перевірка засуджених, їх конвоювання, пересування без конвою тощо;
б) внутрішньо охоронні засоби, попередження, націлені на утворення умов, які сприяють попередженню негативних явищ, у тому числі і самогубств серед засуджених.
До них можна віднести: закладені в структурі УВП та забезпеченні діяльністю адміністрації; направлені на забезпечення утримання засуджених згідно правил УВП; правозастосувальна діяльність адміністрації УВП до засуджених процедурного та організаційного характеру (у тому числі забороняючі, забов'язуючі та дозволяючі засоби).
2. Дисциплінуючі попереджувальні засоби визначаються самою специфікою процесу виконання покарань і впливають на те, що негативні явища, які визивають суїциди та інші порушення діяльності УВП були своєчасно припинені (умови ізоляції, локалізації, виконання правил внутрішнього порядку тощо).
3. Виховні засоби в рамках загального процесу ресоціалізації (широка роз'яснювальна, просвітницька діяльність, масові та індивідуальні форми, професіональна психолого-педагогічна діагностика особистості засудженого та цільовий постійний вплив на сферу його свідомості з боку найширшого кола фахівців).
Стосовно кримінально-правового попередження суїцидальної поведінки в місцях позбавлення волі слід назвати перш за все дію статті 99 Кримінального кодексу України (Доведення до самогубств). Від своєчасного та кваліфікованого застосування цієї норми кримінологічного закону в багатьох випадках залежить стан самогубств серед певної частини засуджених, а також інших антисоціальних явищ. Крім названої статті засудженим слід роз'яснювати дії норми кримінального закону, особливо пов'язаних з насильницькими діями.
ІІІ Висновок.
Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система.
У своїй курсовій роботі я намагався зосередити увагу на такому атисоціальному вчинку особистості як самогубство.
Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система, яка реагує на зовнішні зміни своїми свідомими і підсвідомими механізмами, пристосовуючись, адаптуючись до цих змін. Кінцева мета саморегуляції — досягнення повної адаптації, а негативний її результат — це часткова чи повна дезадаптація. Найбільший вплив на саморегуляцію чинять особистісні та соціальні фактори, аналіз яких дає можливість оцінити рівень адаптацій чи дезадаптацій.
Специфічні особистісні риси можуть формувати систему цінностей, яка негативно впливатиме на механізми саморегуляції, викликаючи деструктивні форми поведінки людини.
До таких "цінностей" слід віднести:
1) почуття підвищеної відповідальності — людина вважає себе не об'єктом, а її суб'єктом. Вона тільки сама несе відповідальність за все, що трапляється з нею на роботі, у сім'ї, на вулиці;
2) почуття вини — людина вважає, що всі страждають в наслідок її вчинків, що вона не може виконати професійні, сімейні та інші обов'язки, що вона неспроможна вирішити жодного питання;
3) відчуття засудження оточуючими — людині здається, що всі бачать її неспроможність, нікчемність і засуджують її. Відчуття засудження оточуючими випливає з відчуття вини, але воно є глибоким і найбільш психотравмуючим для особи;
4) почуття безпорадності — людина вважає, що не може себе захистити, що її не можуть захистити і допомогти їй рідні та близькі люди, що існування у сіспільстві стає неможливим.
Завантажити реферат