1) загальний психічний стан, наприклад увага, що проявляється на рівні активної зосередженості або неуважності,
2) емоційні стани, або настрої (життєрадісне, захоплене, смутне, сумне, гнівне, дратівливе й т.д.).
Цікаві дослідження є про особливий, творчий стан особистості, що називають натхненням.
Вищими й стійкими регуляторами психічної діяльності є властивості особистості.
Під психічними властивостями людини варто розуміти стійкі утворення, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності й поведінки, типовий для даної людини.
Кожна психічна властивість формується поступово в процесі відбиття й закріплюється в практиці. Вона, отже, є результатом відбивної й практичної діяльності.
Властивості особистості різноманітні, і їх потрібно класифікувати відповідно до групування психічних процесів, на основі яких вони формуються. А виходить, можна виділити властивості інтелектуальної, або пізнавальної, вольової й емоційної діяльності людини. Для прикладу приведемо деякі інтелектуальні властивості - спостережливість, гнучкість розуму; вольові - рішучість, наполегливість; емоційні - чуйність, ніжність, пристрасність, афективність і т.п.
Психічні властивості не існують разом, вони синтезуються й утворюють складні структурні утворення особистості, до яких необхідно віднести:
1) життєву позицію особистості (систему потреб, інтересів, переконань, ідеалів, визначну вибірковість і рівень активності людини);
2) темперамент (систему природних властивостей особистості - рухливість, урівноваженість поводження й тонус активності, - характерну динамічну сторону поводження);
3) здібності (систему інтелектуально-вольових і емоційних властивостей, що обумовлює творчі можливості особистості);
4) характер як систему відносин і способів поведінки.
Адаптацію (adjustment) визначають подвійно:
а) як стан, у якому потреби індивіда, з одного боку, і вимоги середовища – з іншого повністю задоволені. Це стан гармонії між індивідом і природним або соціальним середовищем;
б) процес, за допомогою якого цей гармонічний стан досягається. Адаптація як процес приймає форму зміни середовища й змін в організмі шляхом застосування дій (реакцій, відповідей), що відповідають даної ситуації. Ці зміни є біологічними.
Про зміни психіки й використанні власне психічних механізмів адаптації в цьому сугубо біхевіористському визначенні немає мови.
Соціальну адаптацію розуміють як процес (або стан, що досягається як результат цього процесу) фізичних, соціально-економічних або організаційних змін у специфічно-груповому поводженні, соціальних відносинах або в культурі. У функціональному відношенні зміст або ціль такого процесу залежить від перспектив поліпшення здатності виживання груп або індивідів або від способу досягнення значимих цілей.
У даному визначенні соціальної адаптації мова йде переважно про адаптацію груп, а не індивіда. "Соціальна адаптація" використовується також для позначення процесу, за допомогою якого індивід або група досягають становища соціальної рівноваги в значенні відсутності переживання конфлікту із середовищем.
Отже, можна зробити деякі висновки.
Психіка – це суб'єктивне відображення об'єктивного світу.
Психіка – це системна властивість високоорганізованої матерії, що полягає в активному відбитку суб'єктом об'єктивного світу, побудові і використанні його в поведінці і діяльності.
Давно помічено, що психічні явища тісно пов'язані з роботою мозку людини. Ця думка була сформульована ще в першому тисячоріччі до нової ери Алкмеоном Кротонським (VI ст. до н.е.) і підтримувалася Гіппократом (близько 460 – 377 р. до н.е.). Протягом більш ніж двотисячирічної історії розвитку психологічних знань вона залишалася безсумнівною, розвиваючись і заглиблюючись у міру одержання нових даних про роботу мозку і нових результатів психологічних досліджень.
Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю. Відкриті І.М.Сєченовим і І.П.Павловим та їхніми послідовниками принципи і закони вищої нервової діяльності є природничою основою сучасної психології.
Список використаної літератури
1. Общая психология //Под ред. В.В.Богословского. –М.: Просвещение, 1981.
2. Общая психология //Под ред. А.В.Петровского. –М.: Просвещение, 1976.
3. Кон И.С. Открытие «Я», М.: Политиздат, 1978. – 267 с.
4. Немов Р.С. Психология. Книга 1. -М.: Просвещение, 1998. –304 с.
5. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности, Москва,1991.
6. Панферов В.Н. Психология человека. Душа и тело. Организм и психика. Функции психики. Структура психики: Учебное пособие. 2-е изд. СПб. издание Михайлова В.А. 2002. 253 с.
Завантажити реферат