Конфлікти в сім"ї

2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:

• розбіжності членів родини з питань виховання;

• суперечливість, непослідовність, неадекватність;

• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;

• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,

3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням ,особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення , які вони раніше виконували, що призводить до впертості. Виділяють наступні вікові кризи дітей:

• криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);

• криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку);

• криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);

• криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до підліткового віку — 12—14 років);

• підліткова криза 15-17 років .

4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей.

Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:

• оптимальний тип відносин батьків і дітей;

• потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками;

• скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляються з ними (виникаєспільне невдоволення);

• скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті турбуються, інтересами і заняттями дітей;

•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки;

•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві діти;

• батьки не цікавляться інтересиами дітей, а діти не відчувають бажання ділятися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне відчуження).

Найбільше часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітківз батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); конфлікт гіперопіки; конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальность вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).

Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:

• реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

• реакція відмовлення (непокора вимогам батьків);

• реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів збатьками, приховування інформації і дій). Виходячи з цього основними напрямками профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:

1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.

2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи, визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.

3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.

4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням. На думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з маленькими дітьми може сприяти наступне:

¨ завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

¨ враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

¨ намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;

¨ пам'ятати, що для змін потрібен час;

¨ протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;

¨ виявляти сталість стосовно дитини;

¨ частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;

¨ схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки

¨ спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;

¨ зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;

¨ обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і необхідності;

¨ дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;

¨ розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

¨ використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;

¨ враховувати легкість переключення уваги в маленьких дітей.

3.Психологічне консультування конфліктних родин.

Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у виробленні рекомендацій зі зміни негативних психологічних факторів, що затрудняють життя родини, особливо при переході родини з однієї стадії розвитку в іншу.

Основні задачі психологічного консультування:

індивідуальні і групові консультаціїособистостей, що звернулися до фахівця з метою рішення складних проблем, набуття психологічних знань вирішення конфліктів;

виявлення конфліктних родин і проведення з ними консультацій;

надання допомоги подружжю у виявленні їхніх помилок і виборі правильної поведінки у важких ситуаціях сімейного життя;

навчання методам саморегуляції психічного стану.

Сімейне консультування розглядається як одна з форм подружньої терапії, оскільки мова йде про більш прості, поверхневі і короткочасні психотерапевтичні впливи, в основному в конфліктних і кризових ситуаціях. Консультації дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктних ситуацій.

Психологічне консультування сполучене з визначеними труднощями.

1. Проблема часу. Психолог повинний за короткий термін визначити причини, мотиви, умови конфлікту, показати подружжю можливості відновлення їхніх відносин;

2. Різний ступінь конфліктності сімейного життяподружжя. Значна частина сімей які звертаються за психологічною допомогою — це молоді люди які недавно одружилися. Для них корекція психологічної несумісності ефективна. Однак нерідко психолог має справу з родинами, що неминуче еволюціонують до розводу. Ефективність їхнього психологічного консультування незначна.

Ще одна група — люди із суперечливою системою мотивів, що як перешкоджають, так і сприяють збереженню подружніх відносин. Перша група мотивів обумовлює збереження конфліктів, аж до готовності йти на розлучення, у той час як мотиви, що сприяють збереженню родини, удосконалюють психологічну корекцію подружніх відносин.

3. Підвищена агресивність стосовно подружжя і консультанта. Особливість конфліктних родин, що знаходяться на стадії розлучення, — спрощене мотивування такого рішення. Це утскладнення повної діагностики подружніх відносин. Важливо зацікавити подружжя у більш глибокому розкритті їх сімейних і особистих, проблем, а також трансформувати ситуацію, де психолог проводить експертизу взаємин подружжя у ситуацію, коли самі вони за допомогою психолога переосмислячть мотиви конфлікту.