Глава ІV. Вплив серцево-судиних захворювань на психіку людини.
Вирішальну роль у розвитку серцево-судиних захворювань належить негатиним емоціям. Саме вони стають фактичною причиною несподіваної смерті при інтактивних венечних артеріях або компенсованому пороці серця - патологічному стані, яке сме по собі не загрожує життю цих хворих. Відомо, що ішемічна хвороба серця найчастіше розвивається у цілеспрмованих, волових особистостей, які глибоко і довго переживають негативні емоції. Описаний так званий коронарний тип людей, яким притаманні особливі риси хаарктеру: відсутність задоволення від роботи, цілеспрямованість. Інфаркт міокарда як тяжке соматичне захворювання справляє інтенсивну психотравму, стресову дію передусім своєю гостротою, несподіваність, суб’єктивність тяжкість, невизначенісьт і можливістю транічного кінця ймовірність інвалілідності. Результат досліджень (В.П. Блохіна), І.П. Сидельникова) свідчать, що психічні різноманітні і складні, вони можуть розвиватись гостро, підгостро або поступово. Слідом за гострим періодом інфаркта міокарда може з’явитися стійке безсоння, на фоні якого можуть виникать психічні епізоди з ілюзорно-галюциноторними розладами і руховим неспокоєм, з втратою кртичного осмислення навколишнього і оцінка стану як хворобливого. У гострому періоді інфаркта міокарда можливі ефективні зміни у вигляді тривоги, пригніченості, іноді з руховим неспоєм. Хворий, охоплений передчуттям майбутньої біди, катастрофи, не знаходить собі місця, в нього находить собі місця, в нього накопичується підсвідомий страх смерті. Хворі скаржаться, що барви зблякли, всі явища дійсності стратили свою яскравість і нбули якось особливого, переважно повільного ритму. Змальована симптоматика постійно поєднується з симтомами загальної анастезії, визначенням уваги, млявістю.
У підгострому періоді інфаркта міокарда здебільшого спостерігаються зміни психічного стану людини. Найчастіше виявляються стійкі іпохондричні порушення: раніше активна особистість дуже обмежує коло своєї діяльності, інтересів, намагаючись уникнути навіть необхідність медичних рекомендацій, занять луківальною гімнастикою. У бесіді з такими пацієнтами звертає на себе увагу надмірна зосередженісьт на своєму захворюванні, його моживих наслідках.
Пригніченість, туга, почуття вкороченої перспективи, безпорадності у хворих інфарктом міокарда сприяє виникненню різноманітних порушень серцевого ритму, зумовлених підчас не стількі безпосереднім пошкодженням міокарада, скількі нейрогуморальним порушенням серцевої діяльності при зростаючій афективній напрузі і кризах гострого страху. Більш або менш замаскована гнівність із запереченням хвороби, різке психомоторне збудження пацієнтів, не дотримання необхідності постільного розпорядку, надмірна пасивність. Очевидна для оточуючих "втеча від хвороби" з гіперболічно песимістичною оцінкою свого стану - основний тип реакції на патологічний процес в госрому періоді інфаркта міокарда. Явні депресивно-іпохондричні порушення, виникаючі в зв’язку з нападками стенокардії або в гострому періоді інфаркту міокарда, є основною стійкою невротизації, визначений хворобою, тобто іпохондричного розвитку особистості при вже задовільному соматичному стані пацієнтів. Тужливість, депресія розвиваються практично і всіх випадках стану невротичного кола в клініці інфаркта міокарда. Надзвичайно велика кількість "реактивної депресії" і її особлива (іноді фатальна) роль в перебізі і результаті хвороби інфаркта міокарда змушують ставити питання недопущеність "залякування" хворого цим діагнозом. Навіть найоптимістична картина захворювання і сприятливий (з точки зору терапевта) його прогноз не виключають можливість соціальної інвалізіції внаслідок невротизації особистості. Саме масова неврозоподібна симтматика є нерідко основною, навіть єдиною причиною затримки одужування і їх соціальної інвалізації. Обтяжливве усвідомлення хвороби, начебто неминучої інвалізації або смерті; відчуття повного краху усіх планів і сподівань, втрата престижу, катасрофічна ломка складених за десятиріччя життєвого стереотипу. Втрата "відчуття щастя", гумору і смака до життя, відсутність душевних сил і біжань, моральна пасивність, "капітуляція" людини, яка віддає в руки хвороби. Ставка на фізичні ресурси, яких нечебто вже зовсім не залишилось, створює відчуття "начеб то заплив в море й бачиш, що берег далекоо". Депресивна оцінка своїх перспектив ставить вже позаду, майбутнього може й не бути, а нав’язуване відчуття втрати життєстійкості і зниження загального життєвого тонуса породжує лякаюче відчуття власної змінності, внутрішної і зовнішньої. Люба неприємність, велика чи мала, сприяє тому, що людина все більше замикається у свою душевну тривогу. Клінічні прояви депресії: вповільнені рук, одноманітна мова, надто спокійний стан, відгородженість від життєвих подій або неадекватність соматичному стану "невгамовність", гіперактивність. Свідотством афектичних порушень є як повна відсутність цікавості до прогнозу страждання, так і постійна невгомовна потреба у спілкуванні з лікарем. Не тільки "втеча в хворобу", але і " втеча від хвороби" з саморуйнівною поведінкою характерні дл я гострого періоду інфаркта міокарда. Особливого значення набувають добові коливання стану, стійкі порушення сну зі страхіттями, часті виклики лікаря, погіршення стану в зв’язку з випискою. Ці порушення обумовлені страхом "за серце", яке виникає частіше по вечьорах або вночі. На верхівці цього вітального страху, яке досягає панічного жаху, хворий застигає в одній позі. Хоча б раз пережитий, цей страх лягає в основу своєрідного, як правило, дуже стійкого стану з іпохондричними порушеннями. Тривожна боязливість, туга, пригніченість (з страхом за життя і всепоглинаючим очікуванням повторного нападу), зберігається протягом довгого часу на фоні зниження загального життєвого тонуса і різко змінюють світосприйняття хворого. На зміну "коронарному страху" приходитьь вже "свідомий" страх, виникаючий психічно під впливом усвідомлення тієї небезпеки, яку представляє собою хвороба для життя. Відверта кардіофобія, в яку трансформується вихідна депресивна реакція, стає в результаті причиною соціальної інвалізації хворих, які перенесли інфаркт міокарда.
Ведуче місце в загальному комплексі іпохондричного хвилювання і страхів хворих займає страх повторення нападу, який вони не переживуть. Порушення сну відбувається чекрез страх "заснути і непрокинутись", характерно вживання захисних заходів (судинорозширюючих засобів на ніч, боротьба зі сном, потім стійке безсоння з тривожною фіксацією на найменьших змінах пульсу і "відчутні серця") розгортається по типу "невроза очікування" повтрного інфаркту міокарда. Різке звужування інтересів хворого світ якого наче фокусується тепер в області серця, егоцентризм обумовлюють утсановлення на все більш рослинне існування. Особливе значення набуває страх різкого руху, вітальна установка на гіподинамію, постільний режим. Хворі пов’язують розвиток нападів з хвилюванням, розумовою напругою. Система захисних заходів будується на оберіганні себе від емоційних навнтажень і "шкідливих" враженью не залишаюче таких хворих відчутя постійної тривоги на фоні різкого зниження загального життєвого тонусу породжує страх найменьшої зміни розпорядку дня. Одним з яскравих прявів страху смерті від шкідливого навантаження на серце стає зміна сексуальної поведінки таких хворих, що в результаті призводить до психічної імпотенції. Розвиток стійкої кардіофобії у людей, що перенесли інфаркт міокарда, пов’язують з переморбідними особливостями особистості (тривожність, млявість, відомий егоцентримзм, відвищена навіюваність, вразливість), психопатичними або психодпатоподібними порушеннями в анамнезі. Інфаркт міокарда виступає в цьому випадку в якості своєрідного каталізатора, що виявляє переховане, закладене в структурі особистості невротичний початок. Але він не свідчить про невротичну або психопатичну структуру особистості як такої і не обо’язкове дл я розвитку невротичних порушень після хвороби. Вирішальне значення у формуванні кардіофобії мабть не тільки преморбідні особливості особистості, а й зниження загального життєвого тонуса, зумовлене або різкопісилена інфарктом міокарда, і відповідні функціональні зміни центральної нервової системи. Сенептоматично-іпохондричний синдром виникає в таких випадках впереше в житті і у енергитичніих, працездатних людей, які раптом починають постійно рахувати свій пульс і чекати смерті від повторного нападу.
Завантажити реферат