План
1. Вступ
2. Заборони
3. Обрізання
4. Культ Ягве
5. Палестинський період
6. Післяполонний період
7. Монотеїзм і богообранство
8. Раввінат
9. Обряди і заборони. Свята
10. Модернізм. Держава Ізраїль
11. Список використаної літератури
Вступ
Релігія євреїв — іудаїзм — одна з деяких національних релігій древнього світу, що збереглася лише з невеликими змінами аж до наших днів. У загальній історії релігій іудаїзм зіграв надзвичайно велику роль, тому що ввійшов дуже істотною частиною до складу християнства й ісламу — двох найбільших сучасних світових релігій.
Іудаїзм називають іноді релігією Мойсея, Мойсеєвим законом (англійці говорять, наприклад, навіть «мозаїзм») — по імені легендарного законодавця євреїв.
Природний і великий інтерес до цієї релігії. Величезна кількість присвячених їй творів. Але з цією же особливою роллю іудаїзму зв'язанаі і великі труднощі у вивченні його історії. У країнах Європи єврейська релігійна традиція, що прийнята до складу християнської традиції, довгий час вважалася богоодкровення істиною, що не підлягає ніякій критиці. Багато вільнодумних учених поплатилися життям за спробу засумніватися в цій істині. Навіть і зараз для віруючих євреїв і християн, особливо для католицького і православного духівництва, основна священна книга євреїв — Біблія залишається аж ніяк не історичним джерелом, а предметом віри і преклоніння, незаперечним авторитетом, книгою, написаної по натхненню святого духу. Аж до наших днів для церковників і реакційної буржуазії захист Біблії від критики є складовою частиною їхньої боротьби проти всяких прогресивних ідей. Це і зрозуміло. Адже Біблія по цей час залишається найважливішим ідейним захисником класового експлуататорського ладу.
З іншого боку, саме тому всяка критика і феодально-кріпосницького і пізніше капіталістичного ладу, що виходила від прогресивних суспільних кіл, неминуче включала і містить у собі також і критику Біблії, а отже, єврейської релігії. На цьому полі от уже більш чотирьох століть йде запекла боротьба між силами прогресу і силами реакції. У ході цієї боротьби склалася ціла наука — біблеїстика.
Основне джерело вивчення давньоєврейської релігії — Біблія. Інших, незалежних від її джерел майже немає. Біблія — з грецької означає «книги». Це не один твір, а велика кількість різних літературних творів. Відповідно до традиції, вони поділяються на три великі групи.
Насамперед, це книги закону (по-єврейски Тора), чи так зване «П’ятикнижжя Мойсея», — книги, складання яких приписується легендарно-міфічному Мойсею. Другу групу біблійних книг складають «історичні» книги, чи «писання»: це книга Суддів, Руф, чотири книги Царств (дві книги Самуїла і дві книги Царів), дві книги Паралипоменон (Хронік), книги Ездри, Неємії, Есфірь (Єсфірь), Іова, а також Псалтир (Псалми; книга релігійних гімнів, приписуваних царю Давидові), книга Притчей Соломонових, Екклезіаст, Пісні Піснею.
Нарешті, третя група — це пророчі книги: пророків Ісаіі, Ієремії, Ієзекііля, Данила і книги дванадцяти, так званих, «малих пророків»: Осіі (Іосіі), Іоіля, Амоса, Авдія, Іони, Міхєя, Наума, Авакума, Софонії, Огея, Захарії, Малахії.
Усі ці книги разом християни називають Старим завітом (старозавітна література) , на відміну від власне християнських (євреями не визнаних) книг Нового завіту.
Дійсне походження всіх цих книг дотепер остаточно не встановлено, хоча наукова критика зробила в цьому відношенні дуже багато.
Встановлене приблизно і час походження інших книг Біблії. Хронологія і послідовність їх виявилася дуже несхожої на традиційну.
Таким чином, закордонна буржуазна наука в особі її найбільш прогресивних представників зробила дуже багато для з'ясування справжньої історії Біблії. Але критикуючи саму єврейську релігію навіть кращі представники буржуазної науки зупинялися на півдороги. Всупереч своїм же дослідженням вони думають, що в основі єврейської релігії лежало щось глибоко самобутнє, відмінне від релігій всіх інших язичеських народів, щось особливо піднесене. Навіть у самих вільнодумних буржуазних дослідників єврейський народ виглядає як особливий, обраний народ, а релігія його — як богоодкровення.
В останні роки з'явилися і деякі нові, додаткові джерела вивчення давньоєврейської релігії. Протягом 1947–1957 р. на узбережжі Мертвого моря в Палестині, у печерах біля руїн древнього поселення Хірбет-Кумран, були зроблені дуже цікаві знахідки: знайдені сувої рукописів давньоєврейською мовою, що відносяться до II—І ст. до н.е. і утримуючі в собі частини тексту книг Біблії (але відмінного від канонічного), устав громади пустельників, як гадають, відомих ессенів, та ін. Кумранскі рукописи, вивчення яких почалося лише недавно, можуть пролити нове світло на незрозумілі питання давньоєврейської релігії, найдавніший період. На підставі всіх наявних у нашому розпорядженні матеріалів і досліджень історію єврейської релігії можна представити в такій спосіб. У найдавніший період своєї історії, у першій половині другого тисячоліття до н.е., євреї являли собою конгломерат скотарських бедуїнських племен, що кочували в Північній Аравії. Вони жили тоді патріархальним родоплеменным побутом, і релігія їхнія відбивала цей побут.
Можливо існував культ родових заступників, або духів-предків. Від цього культу збереглися слабкі сліди в біблійному тексті. Наприклад, у книзі Буття розповідається про те, як під час утечі Іакова і його дружин від їхнього батька Лавана одна з них, Рахіл, викрала домашніх ідолів батька. З родовим же культом, цілком ймовірно, зв'язані і перекази про патріархів. Що патріархи, згадувані в Біблії (Авраам, Ісаак, Іаков та ін., аж до Мойсея), не являють собою історичних особистостей, одностайно визнають усі дослідники.
Заборони
До найдавнішої ж епохи відноситься безліч заборон — табу. Одні з них пов'язані із статевим життям, що базується на звичаях общинно-родового ладу; інші — з їжею. Численні харчові заборони — заборона їсти м'ясо верблюда, тушканчика, зайця, свині, плазунів, багатьох птахів та ін. — зв'язані за походженню, мабуть, з умовами скотарського кочового господарства, але корені їх не зовсім зрозумілі: верблюда було заборонено убивати на їжу, ймовірно, тому, що це головний робітник і тяглова худоба пустелі; свиню — тому, що це типова «осіла» тварина, що належить землеробським народам, з якими кочівники були у ворожнечі. Більшість харчових заборон давно відірвалося від своєї господарської підстави і прийняло чисто релігійне фарбування; корені їх розпізнати важко. Одна із самих суворих заборон стосувався вживання в їжу крові. Кров розглядалася як душа (нефеш) тіла: «душа всякого тіла є кров його, вона душа його; тому я (бог.— С. Т.) сказав синам Ізраїлевим: не їжте крові ні з якого тіла, тому що душа всякого тіла є кров його; усякий, хто буде її їсти, буде знищений» (Левіта, гл. 17, ст. 14). М'ясо тварин, зарізаних для їжі, повинно бути знекровлене.
Обрізання
Завантажити реферат