У першому розділі ми обґрунтували твердження, що ініціатива формування електронного уряду належить трьом суспільним секторам: власне державному, бізнесовому та громадському. Правове забезпечення електронного уряду створюється державними органами, проте бізнес і громадськість активно включені до цього процесу, вносячи пропозиції, уточнення та позначаючи альтернативні шляхи розв'язання окремих питань. То чому ж технічне, програмне та фінансове забезпечення має забезпечуватись тільки за рахунок бюджету?
Розвиваючи вже подану вище думку, зазначимо, що цілком природно буде, якщо в обмін на певні тимчасові пільги певний виробник комп’ютерного чи мережевого обладнання (визначений відкритим тендером за використання вже існуючих урядових он-лайнових ресурсів) візьметься безкоштовно чи за дуже невеликою вартістю постачити певний перелік потрібного обладнання. Як вже обґрунтовувалось, це навіть не обов’язково має бути найновітніше і найпотужніше обладнання – скажімо, потреби інтранету цілком вдовольнять комп’ютери, що вже зняті з виробництва, але значна кількість яких лишилась на складах навіть не розпакована.
Чи, можливо, домовитися про передачу комп’ютерів, що вже відпрацювали своє на високотехнологічних виробництвах – підприємство потребує найновіших і найпотужніших машин, а замінювані цілком вдовольнять потреби секретаріату, архіву тощо. Так само зекономити держава може на спрощенні багатьох непотрібних в роботі уряду функцій (місткість відео- та звукових карт, тривимірна графіка, частота процесора тощо). Адже оптимізація документообігу та зберігання даних, уникнення дублювання функцій і витрат відбудеться внаслідок запровадження нових принципів роботи урядових структур, а не нових комп’ютерів, дизайну процесорного блоку чи найтонших моніторів.
Те саме стосується послуг інтернет-провайдера. Вісім тисяч замість дванадцяти – це добре, проте якщо обрати найпотужнішого провайдера зі значною капіталізацією, можна домовитись про безкоштовне надання послуг в обмін на пільги чи пріоритет у правах на побудову інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури. Держава відмовиться від певних сум додаткового прибутку протягом кількох років замість того, щоб витрачати вже отримані кошти, і, окрім того, матиме побудовану фізичну інформаційну мережу. І при цьому кожен матиме свій ґешефт – платники податків отримають свої ж кошти у вигляді соціального захисту чи здешевлення підручників, а не гарного комп’ютера на столі в урядовій приймальні; інтернет-провайдери чи компанії ІТ-сектору одержать можливість збільшити прибутки і вплив за менших затрат; держава отримає можливості оптимізації, які їй нічого не коштуватимуть, а ще й приноситимуть прибуток.
Як сказав Білл Оуенс, губернатор штату Колорадо: "Проблема в тому, що у нас є організація державного сектора вартістю в $11 млрд. (в Україні сума менша, проте принципу це не змінює), що повинна функціонувати не гірше від будь-якої з кращих компаній приватного сектора”. Це оптимальний підхід, коли держава більше не є тоталітарним мілітаризованим утворенням, зорієнтованим на досягнення якихось власних абстрактних цілей (на зразок світової гегемонії тощо). Держава як сервіс, що покликаний покращувати життя громадян і гарантувати їх безпеку і найкращі можливості для самореалізації – причому сервіс, оплачуваний громадянами залежно від якості обслуговування – така держава і повинна організовувати свою діяльність за принципом бізнесу. Щонайкраще обслуговування клієнтів за щонайменшої собівартості передбачає постійне вдосконалення і використання всіх можливостей для досягнення максимуму за обома показниками. 6 І навіть за значно нижчого рівня економічного розвитку український уряд може застосовувати досвід урядів інших країн. Нашим реаліям, скажімо, цілком відповідають принципи організації електронного уряду штату Вашингтон. Розглянемо їх.
Орієнтація на громадян. Громадяни (платники податків), як власники уряду, а не тільки споживачі його послуг, визначають політику і спрямування розвитку проекту електронного уряду.
Зручність і простота використання. Всі електронні рішення, застосовувані в цифровому уряді, мають своєю метою полегшити користування системою для громадян, збільшивши швидкість обслуговування запитань і скоротивши час очікування.
Бізнес-трансформація. Все програмне забезпечення, архітектура і інфраструктура, а також політика електронного уряду спрямовані на те, щоб надати урядовій системі ефективність бізнес-моделі, з її відповідним комплексом цінностей.
Вартість і складність. Вони повинні бути зведені до мінімуму, щоб робота з системою не викликала ускладнень як у поодиноких, так і у корпоративних користувачів.
Обслуговування. Ефективність роботи електронного уряду повинна виявлятися в його спроможності швидко і з найменшими затратами обслугувати найбільшу кількість громадян, при цьому забезпечуючи найвищу якість обслуговування.
Масштабність рішень. Застосування повинні забезпечувати взаємодію між різноманітними структурами і органами, що складають систему, і повну взаємну сумісність.
Виконання. Застосування повинні відповідати меті вдосконалення трансакцій шляхом скорочення тривалості і зменшення складності обслуговування та потреби у докладанні зусиль.
Звітність. Застосування повинні збільшувати точність даних і можливість їхнього архівування, а також зовнішнього і внутрішнього (контрольно-наглядовими структурами уряду) аудиту трансакцій.
Значення. Електронний уряд – головна мета влади в єдиному мережевому просторі і основа всіх моделей державного управління XXI сторіччя. (матеріал Майкрософта). 6
Деякі з цих принципів були зазначені ще у Національній програмі інформатизації. Ця ж програма містить окремий проект: «Створити інтегровану інформаційно-аналітичну систему органів державної влади та місцевого самоврядування» (виконавець Інститут кібернетики НАНУ). Ця система мала базуватися на інформаційно-аналітичних системах міністерств і відомств, даючи максимальну можливість для спільного використання інформаційних ресурсів. 1 Тобто, розробкам на державному рівні ідей електронного уряду та безпосередньо компоненти G2G виповнилося вже три роки. І досі ця державна програма, підготовлена свого часу Державним комітетом зв’язку й інформатизації України разом з іншими відомствами, залишається на папері. 1 Бо наявні на сьогодні ресурси є лише окремими проектами, реалізовуваними поза будь-якою стратегією. Вже навздогін практиці ухвалюються нормативні акти, що підводять під них якусь спільну основу.
Насправді процес має розвиватись у зворотному напрямку. Профільні комітети, урядові структури, науково-дослідні установи та громадські ініціативи мають створити цілісну концепцію, що враховуватиме всі особливості вітчизняної економіки, політики, можливості наявної владної інфраструктури. І вже в рамках цієї концепції, чітко визначивши мету створення електронного уряду, завдання даного етапу та їх співвіднесення із цією метою, можна і необхідно реалізовувати певні окремі компоненти, як це було зроблено, наприклад, в Естонії. А саме: розмістити в інтернеті бюджет країни і окремих регіонів з можливістю відслідковувати видатки коштів, створити систему електронної закупівлі (лише за один рік обсяг підписаних через таку систему контрактів в Естонії збільшився в 35 разів - з 2 до 70 млн. долл. США) чи принаймні електронних тендерів, запровадити систему документообігу (починаючи з тих документів, робота з якими не потребує персональної ідентифікації чи наступного візування). 8
Завантажити реферат