Дореволюційне населення України
Сучасні переписи населення мають багатовікову передісторію. У більш спрощеній формі обліки населення, під назвою цензи, проводилися в Давньому Римі. А в Китаї, за даними, які дійшли до нас, один із таких обліків провели 2238 року до нашої ери, тобто понад чотири тисячоліття тому. Тодішня їх мета була досить прагматична — передусім одержати дані, необхідні для стягування податків і визначення «армійських контингентів».
У Росії попередниками нинішніх переписів населення протягом півтора століття були так звані ревізії. Загалом проведено десять ревізій, остання —1857—1860 рр., перед скасуванням кріпосного права.
Точні й надійні дані про населення України в її нинішніх кордонах, і особливо до початку ХХ століття, на жаль, відтворити досить важко. По-перше, в адміністративно-територіальному аспекті велика (центральна та східна) частина сучасної України мала своїми «попередницями» губернії тодішньої Російської імперії. Їхній склад і кордони не були постійними, вони змінювалися, що ускладнює точні перерахування щодо сьогоднішньої території країни. Не слід переоцінювати й повноти зібраних даних, особливо в сільській місцевості, де тоді мешкало 80—90% населення. Про те, як Павлу Івановичу Чичикову вдалося на цьому погріти руки, розповідають «Мертві душі» М.Гоголя .
По-друге, західні регіони сучасної України раніше входили до складу інших держав — Австро-Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Румунії. Одержати щодо них більш-менш надійні дані про чисельність населення, особливо у ХVIII—ХІХ століттях, ще складніше.
Проте можна знайти досить цікаві й у чомусь несподівані факти про зміну чисельності населення найбільших на той час міст України, які входили до складу Російської імперії (табл. 1). Наводимо їх за книжкою А.Рашина «Население России за 100 лет (1811—1913 гг.)», виданою в Москві 1956 року.
У цій таблиці міста зранжовані за темпами зростання населення в 1914 році до 1811-го. Найбільшим містом України у межах Російської імперії в середині ХІХ століття була Одеса. Її населення з середини до кінця позаминулого століття (між 1840 і 1897 рр.) перевищувало населення Києва. Одеса, не будучи навіть губернським центром (вона входила до складу Херсонської губернії), за чисельністю населення посідала третє місце в Російській імперії, поступаючись лише Москві й Петербургу. Можна додати, що, за останнім радянським переписом населення 1989 року, чисельність жителів Одеси становила 1115 тис. чол., але потім її населення стало досить відчутно зменшуватися і в перші місяці 2001-го воно вже становило менш як мільйон чоловік.
До 1914 року Київ випередив Одесу за чисельністю населення і став четвертим за кількістю жителів містом Російської імперії, поступаючись Петербургу (2118 тис.), Москві (1763 тис.) і Ризі (558 тис.). Не можна не звернути увагу на те, що в цій таблиці немає даних про населення таких важливих міст, як Донецьк (до 1924 року Юзівка), Запоріжжя (до 1921 року Олександрівськ), Кривий Ріг, Луганськ. Ці міста почали розвиватися лише наприкінці ХІХ століття. Так, населення Юзівки 1870-го становило лише 164 чоловіки, 1884-го — 5,5 тис., а за переписом 1897-го — 23,1 тис. чол. В сучасних кордонах у першій половині ХІХ століття найбільшим містом України був Львів.
Передвоєнні роки. Репресований перепис 1937-го .
На тій частині території нашої країни, яка свого часу входила до складу Російської імперії, у дореволюційний період було проведено один перепис населення — 1897 року, три переписи в передвоєнні роки —1926-го, 1937-го та 1939-го, й чотири у повоєнний період —1959-го, 1970-го, 1979-го і 1989-го років. Повоєнні переписи охоплювали всю територію сучасної України. Нинішні західні області в передвоєнний період охоплювалися переписами населення Польщі, Чехословаччини й Румунії. У сумній історії початку 30-х років не можна не зупинитися на переписі населення СРСР 1937 року. Між 1913-м і 1926-м, на які припадали роки Першої світової і громадянської воєн, населення України збільшилося на 2,3 млн. чол. За наступні шість років воно зросло ще на 2,4 млн. Прогноз Інституту демографії, яким керував учений зі світовим ім’ям академік М.В.Птуха, припускав, що ще за чотири роки, до початку 1937-го, населення зросте на 2,1 млн. і досягне 34,0 млн. чол. Цей прогноз складено ще до голодомору 1933-го.В одному з виступів Сталін сказав, що 1937 року чисельність населення СРСР становитиме 170 млн. Попередні результати перепису 1937 року (який був призначений на 1933-й, але тричі відкладався), повідомлені керівництву, дали в цілому по СРСР нижчу цифру — 162,0 млн. Вона відповідала чисельності населення Союзу 1932 року (161,9 млн. чол.). Виходило, що за п’ять років соціалістичної індустріалізації, колективізації, культурної революції й побудови основ соціалізму населення країни так і не збільшилося. Політична значимість отриманих цифр цілком зрозуміла, хоча в ті роки жодних нагадувань про голод в Україні, Казахстані, інших районах СРСР, звісно ж, не було. У вересні 1937 року постановою Раднаркому, підписаною Молотовим, організацію січневого перепису визнано незадовільною, а результати — «дефектними». Цією самою постановою наказувалося провести новий перепис населення в січні 1939-го.
У дусі тих часів керівників перепису оголосили ворогами народу й репресували. Приміром, у брошурі А.Ваганова «Перепис населення — всенародна справа» давалася така оцінка перепису 1937 року: «Винуватцями зриву перепису 1937 р. стали вороги народу, підлі троцькістсько-бухарінські агенти фашизму, котрі пробралися в той час у керівництво ЦУНГО (Центрального управління народногосподарського обліку, яке проводило перепис населення. — А.Р.). Вороги народу, які зірвали перепис, жорстоко поплатилися. Славні працівники НКВС розгромили зміїні гнізда шкідників, що засіли в апараті радянської статистики».
Статистики, зокрема, звинувачувались у тому, що по кілька разів враховували смертність! У березні 1937 року заарештовано й невдовзі розстріляно начальника Бюро перепису ЦУНГО О.Квіткіна — учасника трьох дореволюційних з’їздів РСДРП від більшовицької фракції. Було репресовано й інших керівників перепису. У Києві закрили створений ще 1919 року перший у світі Демографічний інститут, а його директор академік М.Птуха майже два роки просидів у Лук’янівській в’язниці. Вісімнадцять років провів у таборах ще один визначний український демограф — Ю.Корчак-Чепурковський.
Довгі роки вважалося, що всі дані перепису 1937 року знищено. І лише 1989-го частину їх вдалося відшукати в архівах і опублікувати. Виходило, що 1937 року чисельність населення СРСР становила 162,0 млн. чол. Ця цифра була на 3,7 млн. менша раніше опублікованої чисельності населення СРСР —165,7 млн. чол. на початок 1933-го. Хоча в ті роки нормальний середньорічний приріст населення СРСР мав становити, щонайменше, 3—3,5 млн. чоловік. Отримані під час перепису дані явно контрастували з цифрами, наведеними Сталіним у січні 1934 року на ХVII з’їзді партії про зростання населення СРСР зі 160,5 млн. чол. наприкінці 1930-го до 168 млн. наприкінці 1933-го, його доповіддю на ХVІ з’їзді ВКП(б) про те, що «щорічний приріст населення становить у нас понад 3 мільйони душ», і ще одним досить характерним за термінологією (поруч із терміном «гвинтики» щодо рядових громадян країни) виступом у грудні 1935 року перед передовиками-комбайнерами: «У нас тепер … населення стало розмножуватися швидше, ніж у давні часи… Нині у нас щороку чистого приросту населення виходить близько трьох мільйонів душ. Це означає, що щороку ми одержуємо приріст на цілу Фінляндію (загальний сміх)».
Завантажити реферат