Формування та розвиток страхового ринку України за роки незалежності

Крім того, Закон дав визначення і таким чином легалізував ба­гато страхових понять, таких як страховий продукт, аварійні комісари, актуарії, страхові посередники (брокери та агенти). Конкретизовано вимоги до договорів і правил страхування.

Закон значно збільшив вимоги до платоспроможності страхо­виків і вдосконалив механізм контролю за їхнім фінансовим ста­ном. З цією метою застосовується спеціальна методика розра­хунку платоспроможності.

Істотного реформування зазнала система ліцензування. Укрстрахнагляд застосував нову інструкцію, що наближає цей про­цес до європейських норм і спрямована на підвищення ступеня захищеності страхувальників. В їх основу покладено рекоменда­ції Комітету зі страхування при Європарламенті.

Розроблена і затверджена спеціалізована бухгалтерська звіт­ність, що дає змогу ефективно аналізувати і виявляти тенденції розвитку національного страхового ринку.

Ухвалення Закону України «Про страхування», реалізація по­ложень цього Закону через низку Постанов і Розпоряджень Кабі­нету Міністрів України, а також низка нормативних актів Укрстрахнагляду посприяли створенню протягом 1996—1997 років законодавчого поля для розвитку страхування. Це, у свою чергу, дало змогу більш системно й комплексно підійти до розробки стратегії подальшого розвитку цієї галузі, яку було втілено в дов­гострокових цільових програмах.

За роки існування страхового ринку Урядом було ухвалено послідовно дві Програми розвитку страхового ринку України.

Перша Програма, ухвалена Кабінетом Міністрів 1998 року, визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998—2000 роки і складалася з таких головних розділів: удосконалення нормативної бази; підвищення платоспроможності страхових організацій; удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності; вимоги до створення і діяльності страхових організацій; розвиток інфраструктури страхового ринку.

У цілому Програму було виконано, хоча з багатьох об'єктив­них і суб'єктивних причин окремі її пункти було не реалізовано або реалізовано не повністю. Це стосується, зокрема, внесених пропозицій щодо змін до Цивільного кодексу України.

У травні 1999 року Верховна Рада України ухвалила в першо­му читанні Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про страхування"», де було передбачено законодавчу реалізацію змін, намічених Програмою. У 2000 році до Верховної Ради було також подано законопроект щодо врегулювання пи­тань обов'язкового державного страхування.

Зазначені законопроекти передбачили й заходи з підвищення платоспроможності страховиків. Так, із цією метою, як передба­чалося Програмою, було створено й зареєстровані об'єднання страховиків у вигляді Моторного, Морського, Авіаційного бюро, а також відповідний гарантійний фонд з експортно-імпортних ризиків. На виконання Програми було прийнято відповідну По­станову Уряду щодо діяльності аварійних комісарів і розгорнуто їх підготовку в Україні. Також значно зросла участь України в міжнародних організаціях, посилилися контакти з міжнародним страховим ринком. На жаль, не вдалося реалізувати намічений у Програмі захід щодо розвитку системи взаємного страхування та співстрахування. Причиною стало те, що, з одного боку, ці види діяльності недостатньо висвітлювалися (міжнародний досвід, переваги і т. ін.), а з іншого — наш вітчизняний споживач ще не був готовий до цих форм страхового бізнесу.

Не вдалося виконати також один із найістотніших пунктів Про­грами: на страховому ринку не знайшло належного йому місця соці­альне страхування — у пенсійному, медичному, страхуванні від не­щасних випадків і т. ін. Закони, які приймалися щодо соціального страхування, не передбачали жодної участі страхових компаній у виконанні відповідних програм. Водночас ігнорування в соціально­му страхуванні страхового ринку призвело до того, що законодавст­во із соціального страхування стало дуже важко впровадити. Його основний тягар лягав на бюджет та доходи підприємств.

Було ухвалено необхідні законодавчі акти на виконання по­ложення Програми щодо аудиту засновників страхових організа­цій. Почалася державна реорганізація страхових посередників, у тому числі й іноземних, розпочалася робота з уніфікації страхо­вих продуктів.

Завдяки посиленню Ліги страхових організацій України в 1998 році вдалося налагодити системуpublic relations. Почали виходити нові періодичні видання з питань страхування. Стали регулярно проводитися навчання, у тому числі й за участю інозе­мних фахівців.

У 1999 році було створено Асоціацію актуаріїв. Відповідні підрозділи ЛСОУ почали регулярно виконувати аналітично-методичні функції.

У цілому перша Програма дала змогу комплексно підійти до подальшого розвитку страхового ринку в усіх головних аспектах і напрямках, хоча окремі її позиції так і не було втілено в життя. Отже, упровадження цієї Програми сприяло розвитку страхового ринку як системи, усі ланки якої становлять єдине ціле.

Утім, життя настійливо вимагало подальшого вдосконалення загальної стратегії страхування. Тому на початку 2000 року ЛСОУ приступила до створення нової комплексної програми. Пі­сля тривалих найширших дискусій у колах владних структур, се­ред страховиків та науковців документ було подано до Кабінету Міністрів і після доопрацювання 2 лютого 2001 року затвердже­но ним як Програму розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки (далі — Програма).

Нова Програма, як і попередня, передбачає, що буде прийнято цілу низку законодавчих і нормативних актів, насамперед новий Цивільний кодекс. Важливо також ухвалити ще й такі закони: «Про договір страхування» та «Про порядок здійснення обов'яз­кового страхування». Намічено посилити законодавче поле зі страхування від стихійного лиха, техногенних аварій та катаст­роф, а також зі страхування експортно-імпортних операцій.

Щоб підвищити фінансову надійність страховиків, потрібно створити законодавче підґрунтя, по-перше, для розміщення тим­часово вільних коштів, а по-друге, для підвищення статутного фонду до 1 млн євро в 2004 році. Для страховиків, що займають­ся страхуванням життя, — 1,5 млн євро. Звичайно, слід очікува­ти, що Постанова про розміщення тимчасово вільних коштів до­поможе страховикам ефективніше розпоряджатися страховими резервами, маючи гарантії держави. Великі надії покладаються також і на посилення державного нагляду за страховою діяльніс­тю. Адже оперативний контроль фінансових показників дасть змогу державним службам відстежувати кожну операції, викону­вану страховою компанією, і завдяки цьому постійно впливати на діяльність страховиків, а при потребі зупиняти операції, не прийнят­ні з погляду державного органу управління. Багато уваги приді­лено роз'яснювальній роботі, що має на меті впроваджувати страхування серед населення та юридичних осіб. Визначено та­кож завдання у сфері підготовки кадрів і розвитку науково-дослідної бази.

Загалом зазначені заходи створили передумови для сталого розвитку страхової справи в Україні. Цей висновок підтверджує табл. 1.

Таблиця 1 ДИНАМІКА РОЗВИТКУ