Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

Найскладнішим є визначення змісту такого виду незаконної операції з валютними цінностями як використання їх як засобу платежу. «Використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо» (абз. 5 п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5)(41). У наведеному роз'ясненні Пленум Верховного Суду не конкретизує, які валютні цінності мають бути використані як засіб платежу. Виходячи з того, що зміст кожного з п'яти видів незаконних валютних операцій повинен бути визначений чітко і при кваліфікації дій винних має бути однозначно вказано, яка саме незаконна операція вчи­нена особою, необхідно чітко розмежовувати види не­законних валютних операцій між собою. У вироках су­дів досить часто не конкретизується вид вчиненої осо­бою незаконної валютної операції, а просто констату­ється, що винним порушені правила про валютні операції, або ж вид незаконної валютної операції визначається неправильно. Одні й ті ж дії одними судами кваліфіку­ються як незаконний обмін валютних цінностей, а ін­шими — як незаконне скуповування і продаж валютних цінностей чи як їх використання як засобу платежу. І для цього є певні підстави, оскільки кожен вид неза­конних валютних операцій, окрім використання валютних цінностей як застави, містить в собі ознаки й іншого виду (видів) незаконної операції, наприклад, формально при обміні валютних цінностей в діях кожної сторони є елементи продажу валютних цінностей з одержанням плати за них теж валютними цінностями, купівлі (ску­повування) валютних цінностей з оплатою їх вартості іншими валютними цінностями, а також і використання валютних цінностей як засобу платежу за придбання інших валютних цінностей.

На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги. виконану роботу. Оскільки валюта України є єдиним законним за­собом здійснення розрахунків на території України, то предметом правопорушення в цій формі вона виступати не може. Не є предметом правопорушення в цій формі і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, тому що Декрет «Про систему валютно­го регулювання і валютного контролю» під терміном «валюта України» розуміє як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.

Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу порушення правил про ва­лютні операції: чи використанням валютних цінностей як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продук­ції, робіт і послуг, чи під використанням валютних цін­ностей як засобу платежу треба розуміти і одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію, надані послуги і виконану роботу. Від вирі­шення цього питання залежить, по-перше, визнання су­б'єктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного пра­вопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними цінностями, або й осо­би, яка отримала плату валютними цінностями, і, по-друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними цінностями. До останнього ми по­вернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до остан­нього часу вважалось, що суть валютних операцій від­повідно до п. 2 ст. 1 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» полягає в переході права власності на валютні цінності, що пов'язане в усіх випадках з виконанням об'єктивної сторони складу зло­чину не менше ніж двома особами, поєднаними спільним умислом на укладення незаконної угоди щодо валютних цінностей, а тому обидві особи, за наявності підстав, повинні нести відповідальність за ст. 80 КК чи ст. 162 КпАП.

На наш погляд, визнання суб'єктом злочину чи адмі­ністративного правопорушення особи, яка отримала ва­лютні цінності як плату за продані нею товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширю­ваним тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні ва­лютні операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні валютних цінностей як застави такого переходу права влас­ності не відбувається. Крім того, вирішення розглядува­ного питання ставиться в залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними цінностями.

Tаким чином , оплата валютними цінностями «пос­луг», які не регулюються цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином: убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про валютні операції.

Використання валютних цінностей як застави.

У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 роз'яснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прий­нятті в рахунок забезпечення зобов'язань»(42). В названій постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом розглядуваної валютної операції і які зобов'язання можуть ними забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше, оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо змісту валютної операції у вигляді використання валютних цінностей як застави.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської по­зички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу то­що . При заставі майно, в тому числі І валютні цін­ності, передається у тимчасове володіння іншій особі в рахунок забезпечення будь-якого зобов'язання як перед цією, так і перед будь-якою іншою особою. Власником переданого у заставу майна залишається заставодавець, а самою заставою може забезпечуватись виконання будь-яких зобов'язань як майнового, так і немайнового характеру.

Прямих обмежень щодо можливості використання як предмету застави валютних цінностей взагалі не міс­титься і в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В підпункті «г» пункту 4 ст. 5 Декрету передбачено, що індивідуальні ліцензії необхід­но отримувати на використання як застави (і як засобу платежу) лише одного виду валютних цінностей — іно­земної валюти(43). На використання як предмету застави інших валютних цінностей, зокрема, монетарних мета­лів, отримувати індивідуальну ліцензію, виходячи з по­ложень Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не потрібно. Треба враховувати, що на практиці не рідко предметом застави є валюта України, особливо у випадках, коли заставою забезпе­чується виконання зобов'язань, не пов'язаних з догово­ром позики.