Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

На практиці виникають труднощі при віднесенні тих чи інших предметів з дорогоцінних металів до ювелірних, побутових та промислових виробів, або ж до валютних цінностей. Чинне валютне законодавство України на відміну, наприклад, від валютного законодавства Росій­ської Федерації, не містить чітких положень щодо того, що слід розуміти під ювелірними, побутовими, промис­ловими виробами з монетарних металів, що таке брухт монетарних металів тощо. Відсутні роз'яснення щодо цього і в постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5(49).

Відсутність роз'яснень з цих питань у зазначеній по­станові, як уявляється, зумовлена недосягненням одно­значності позиції учасниками пленуму Верховного Суду, оскільки ці питання, внаслідок неповноти, нечіткості і неоднозначності їх нормативного врегулювання є най­більш спірними і по-різному вирішуються на практиці (і таке становище буде залишатись). Системний аналіз валютного законодавства, науковий підхід до тлумачен­ня його основних положень, на наш погляд, дає мож­ливість більш-менш однозначно дати відповіді на основ­ні спірні питання застосування законодавства щодо по­рушення правил про валютні операції, що і мав зробити Верховний Суд України. На деякі із названих питань ми спробували дати відповідь.

Відповідальність за приховування валютної виручки.

Нечіткість законодавчого формулювання ознак скла­ду злочину, передбаченого ст. 801 КК, та відмінності в термінах, що вживаються в нормативних актах з питань валютного регулювання, зокрема, нетотожність понять «валютна виручка», «доход в іноземній валюті», «надхо­дження в іноземній валюті на користь резидентів», які вживаються в Декреті «Про систему валютного регулю­вання і валютного контролю», потребують більш ґрун­товного розгляду питання про кримінальну відповідальність за ст. 801 КК.

Щодо термінологічних неузгоджень понять «валютна виручка» і «доход в іноземній валюті», очевидно, треба виходити з того, що за змістом вони не співпадають, хоча і мають окремі спільні ознаки, тобто кожне з них може бути в певних випадках лише частиною іншого: валютна виручка не обов'язково є доходом, з якого повинен сплачуватись податок на прибуток (доход); доход в іноземній валюті може і не бути валютною виручкою, наприклад, отримання іноземної валюти як дарунку чи у спадщину є доходом в іноземній валюті, але не є валютною виручкою. Спільним же для цих понять є те, що і виручка в іноземній валюті, і доход в іноземній валюті у визначених законодавством випадках і розмірах підля­гають обов'язковому продажу на міжбанківському ва­лютному ринку.

Очевидно, що поняття «надходження в іноземній ва­люті» більш широке, ніж поняття «виручка в іноземній валюті». Валютні надходження на користь резидентів можуть поступати, наприклад, для оплати випущених ними акцій чи облігацій, як кредитні ресурси, внесок іноземного інвестора до статутного фонду спільного підприємства чи як внесок у здійснювану спільну діяль­ність тощо. Такі валютні надходження не є валютною виручкою. Отже, валютна виручка в іноземній валюті (валютна виручка) — це одержання іноземної валюти від продажу по експорту товарів, за надання послуг, виконання роботи в інших країнах, проценти за надання міжнародних кредитів, а так само одержання іноземної валюти за реалізацію товарів і послуг та виконання ро­біт в Україні з оплатою в іноземній валюті у випадках, дозволених чинним законодавством.

Законодавець визначає порядок використання валют­ної виручки, а також будь-яких надходжень в іноземній валюті на користь резидентів України та зобов'язує по­відомляти про одержання валютної виручки виходячи з того, що:

1) використання будь-яких валютних надходжень на користь резидентів України та, зокрема, валютної виручки, повинно здійснюватись у відповідності з вста­новленими на території України порядком і способами здійснення розрахунків (платежів) та їх здійснення за межі України з дотриманням правил переміщення іно­земної валюти через митний кордон;

2) валютна виручка та Інші надходження в Іноземній валюті мають бути джерелом формування валютних резервів держави, а тому вони підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку у випадках і розмі­рах, визначених чинним законодавством;

3) валютна виручка у передбачених законодавством випадках є об'єктом оподаткування, тобто з валютної виручки мають сплачуватись встановлені податки, збо­ри, інші обов'язкові платежі.

Приховування валютної виручки буде злочином не­залежно від того, поступила така виручка на рахунок в уповноваженому банку України чи вона зарахована на рахунок в іноземному балку, чи отримана готівкою.

Інша справа, що суб'єкт не продекларує таку вируч­ку при декларуванні доходів в іноземній валюті, тобто приховування валютної виручки може бути одночасно і способом ухилення від сплати податків. У такому разі дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю ста­тей 801 та 1482 при наявності в його діях всіх інших необхідних ознак цих злочинів.

Правовий аналіз складу злочину.

Під приховуванням валютної виручки треба розуміти неповідомлення відповідних органів (податкових адмі­ністрацій, банківських установ) про одержання особою валютної виручки. Приховування доходу в іноземній ва­люті, який не є валютною виручкою, складу даного зло­чину не утворює, а може кваліфікуватися, за наявності підстав, як ухилення від сплати податків і тягти, в за­лежності від розміру несплаченого податку, адміністра­тивну чи кримінальну відповідальність.

Оскільки в ст. 801 КК ніяких вказівок чи обмежень щодо того, хто може нести відповідальність за прихову­вання валютної виручки, не міститься, то, очевидно, су­б'єктом злочину у цій формі може бути будь-яка особа, яка, згідно з чинним законодавством, зобов'язана де­кларувати одержання валютної виручки. Це, перш за все, посадові особи суб'єктів підприємництва — юридичних осіб незалежно від форм власності, приватні підприємці (фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи), окремі громадяни, які, наприклад, реалізували товари, надали послуги чи виконали певну роботу з оплатою в іноземній валюті.

З суб'єктивної сторони приховування валютної ви­ручки може бути вчинене лише з прямим умислом, тоб­то необхідно встановити, що особа усвідомлювала факт приховування нею валютної виручки і бажала вчинити таке діяння. Мотиви і мета приховування валютної ви­ручки можуть бути різними і на кваліфікацію не впли­вають. Якщо ж приховування валютної виручки буде вчи­нене з метою ухилення від сплати податків, то дії вин­ного повинні кваліфікуватися, як уже відмічалось, за су­купністю починів, передбачених статтями 801 та 1482 КК.

Приховування валютної виручки необхідно відмежо­вувати від невиконання резидентами України зобов'я­зань по декларуванню у Національному банку України валютних цінностей і майка, яке перебуває за межами України. Такий обов'язок на резидентів покладено ст. 9 Декрету «Про систему валютного регулювання і валют­ного контролю»(50).

За невиконання резидентами вимог щодо декларуван­ня валютних цінностей та іншого майна, згідно зі ст. 16 Декрету, на них може бути накладений штраф у сумі. що встановлюється Національним банком України. Пунк­том 8 Інструкції Національного банку України «Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регу­лювання і валютного контролю» від 9 липня 1993 р. передбачено, що «ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних цінностей, які перебу­вають за межами України, тягне за собою штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) 20 тис. доларів США, пере­рахованій у валюту України за обмінним курсом Націо­нального банку України на день виявлення порушення»(51). Сума вказаного штрафу може бути зменшена за рішен­ням Голови Правління Національного банку України або його заступників.