У зв’язку з цим видається недосконалою законодавче класифікація злочинів. А це передбачає широку наукову теоретичну розробку даної проблеми та тактичне втілення її результатів у законотворчій діяльності державних органів.
Тільки після проведення цієї великої роботи, тобто створення дійсно справедливої класифікації злочинів, можна було б встановлювати санкції за різноманітні категорії злочинів. Цікавим у цьому плані є пропозиція Попова А.Н., який вважає, що мінімальна межа санкції за злочин з більш високою суспільною небезпекою має бути максимальною для категорії[22].
В роботі Келіної С.Г. та Кудрявцева В.Н. дається наступне визначення справедливих санкцій: “справедливою може бути визнана така санкція, яка не тільки відповідає тяжкості описаного в законі злочинного діяння, але і погоджується також з санкціями, передбаченими за скоєння інших злочинів…”[23] Таке визначення є не зовсім зрозумілим, що мається на увазі під вимогою погодження однієї санкції з іншими. Звідси виникає потреба конкретизувати дане положення. Така погодженість має передбачити: по-перше, різницю між санкціями для злочинів, які віднесені до різних категорій; по-друге, санкції за злочини також повинні бути кваліфіковані між собою у справедливому співвідношенні. На даний ж момент за нашим кримінальним законодавством особа, яка вчинила розкрадання державного чи колективного майна максимально може отримати до трьох років позбавлення волі, водночас за крадіжку у великих розмірах максимальна межа санкції становить 15 років (ст. 81 КК України); по-третє, що стосується самих санкцій взагалі, то в КК не повинно бути занадто широких меж санкцій так, як не сприяє призначенню покарання. У чинному законодавстві є, наприклад, санкції розміри яких розтягнуті від 3-х місяців до 7 років (ч. 2 ст. 143 КК) або ж, взагалі, передбачають штраф як альтернативу позбавлення волі (ст. 148-6 КК). Такі ж широкі межі кримінально-правових санкцій за злочинні діяння не гарантують справедливого призначення покарання за його вчинення, а, навпаки, зумовлює відсутність, тому що залежить виключно від особистого досвіду і рівня правосвідомості судді, а ці критерії занадто суб’єктивні.
3.2. Конкретизація справедливості в кримінальному праві
В літературі справедливість досить рідко виділяється як самостійний кримінально-правовий принцип. Водночас майже всі автори, що займалися даною проблемою визнають принципом кримінального права індивідуального покарання. А, наприклад, Матишевський П.С. взагалі ототожнює поняття справедливості та індивідуалізації покарання[24]. Дійсно, принципи індивідуалізації та справедливості покарання по своїй суті є близькими, але повністю не співпадають. Індивідуалізація покарання завжди відноситься до особистості злочинця, а справедливість – поняття більш широке: тут враховується особистості і суспільні інтереси. Ці підходи не завжди розрізняються у літературі. Так, Фефелов П.А. вважає, що принцип індивідуалізації покарання полягає “у врахуванні характеру і ступеня суспільної небезпеки, скоєного злочину, особистості винного, обтяжуючих та пом’якшуючих обставин, які дозволяють при реалізації принципу невідворотності покарання призначити особі, що скоїла злочин, справедливе покарання.” Безперечно, що вимоги до суду є правомірними, але вони виходять далеко за межи принципу індивідуалізації відповідності. Індивідуалізація при притягненні до кримінальної відповідальності особи, винної у вчиненні злочину, передбачають врахування її індивідуальних особливостей – фізичного стану, характеру, виховання, професії, способу життя, середовища, у якому вона перебуває, тощо. Оцінка ж злочинного діяння з позиції суспільних інтересів, що охороняються законом, відбувається на основі принципу відповідності (співрозмірності) покарання тяжкості вчиненого злочину. Без сумніву, цей принцип витікає з багатьох суспільних інститутів, моральності та громадських почуттів. Для того, щоб співрозмірити покарання і тяжкість вчиненого злочину, необхідно відповідні мірки відрахунків, міри, масштаби. Коржанський М.І. досить сумно наголошує на такому, що в чинному законодавстві України санкції багатьох норм визначені дуже свавільно, як і межі окремих видів покарань. В більшості випадків зовсім не зрозуміло, що лежить в основі санкції, чому вона визначена саме в таких межах[25].
Вказаний принцип не дотримується у цілій низькі статей чинного КК України. Так, санкції ч. 4 ст. 81 та ч. 3 ст. 117 КК України є однаковими – від 5 до 15 років позбавлення волі, хоча у першому випадку мова йде про викрадення державного чи колективного майна, а другому – про серйозні фізичні та анатомічні наслідки для зґвалтованої жінки, а тим паче для неповнолітньої.
Отже, принцип справедливості будучи властивим праву взагалі, отримує своє втілення у кримінальному праві, зокрема, суттєвий вплив принцип справедливості справляє на визначення кола злочинних діянь, класифікацію злочинів, встановлення справедливих санкцій та їх меж. Однак, безперечно, найголовнішу роль у кримінальному праві даний принцип відіграє при притягненні особи, винної у скоєнні злочину до кримінальної відповідальності і призначення їй покарання з урахуванням тяжкості скоєного, особистості винного та всіх інших індивідуальних особливостей даного конкретного випадку. Реальне втілення принципу справедливості дає змогу подолати певний формалізм, закладений у розглянутому вище принципі рівності громадян перед законом, тобто до досягти більш повної фактичної рівності громадян у сфері кримінального судочинства.
Специфікою реалізації принципу справедливості у кримінальному праві дає підстави говорити про такі кримінально-правові принципи як індивідуалізація покарання і відповідність покарання тяжкості вчиненого злочину. Перший передбачає врахування особистих рис винної особи, що скоїла злочин при призначенні покарання; другий – на переший план виводить сам характер діяння, а точніше – його тяжкість, рівень – “шкоду”, суспільні та особисті інтереси громадян, держави, юридичних осіб тощо.
Врешті-решт слід відмітити, що закріплення справедливості в якості кримінально-правовому принципу поряд з іншими буде сприяти подальшому вдосконаленню кримінального законодавства і підвищенню ефективності його дії.
РОЗДІЛ 4. ПРИНЦИП РІВНОСТІ ГРОМАДЯН ПЕРЕД ЗАКОНОМ
4.1. Місце конституційного принципу рівності громадян перед законом у системі кримінально-правових принципів
Правове закріплення рівності громадян у всіх сферах суспільного життя має важливе значення і утворює фундамент правового статусу громадян у правовій державі.
На загальноправововому рівні цей статус закріплений у ст. 24 конституції України: “громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.” У сфері кримінального права даний принцип можна сформувати наступним чином: особи, що скоїли злочин, рівні перед законом і підлягають відповідальності незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання та іншими ознаками.
Завантажити реферат